Три тижні у Чернівцях в проекті «Інше місто» як ціле життя

Зовсім немовлям почував себе, коли вперше ступив на буковинську землю – був сніг, а я вже приготувався до весни. Тому, вдягнувши на себе всі светри та легку куртку, вирушив на випробування. Дійсно, випробував не лише місто на гостинність та інші чесноти, а й себе як людину, як туриста, як полтавця. Завдання із проекту не давали часу на огляд міста, повільний доступ до мережі доводив до гніву, а погода вибила із «сідла» надовго. Спочатку сніг, потім дощ, град та шквальний вітер, а потім … лише дощ – практично два тижні без зупинок. Сезон дощів чи що, але в житті не відчував такої туги за сонячним променем. Знайома чернівчанка порівняла дівчат із буковинською погодою, але я від цього ще більше занепав духом. Це ж треба яку силу волі мати та терпіння, щоб здобути симпатію від буковинок?!



Проживав у гуртожитку університету. Мені, який «від дзвінка до дзвінка» п’ять років прожив у схожому студентському помешканні, здалося, що «вкинули Щуку у річку». Одразу цікавий момент – в перший ранок шукав куди б викинути сміття, аж тут хлопчина проходить. Коли запитав про сміттєві баки, то помітив, що хлопець якось дивно на мене дивиться. Виявилося, що це мій знайомий із Черкас, якого років чотири не бачив – він навчається у Львові і приїхав до Чернівців на наукову конференцію. І це не перше диво у моїй «барлозі». Сусіди спочатку були дівчата, а потім два хлопця. Добре познайомитися не встиг, бо приходив досить пізно. Добу не було світла, про пошуки відсутніх лампочок написав у блозі цілу історію.

Маю добру туристичну практику, тому спочатку добре економив, щоб хоч щось залишилося із коштів під кінець. Завдання не поділяв на важкі чи легкі, а на довготривалі чи короткотривалі. Найважче із морального боку був похід по лікарням – досить важко казати неправду людям саме цієї професії. Також вперше жебракував, тому були якісь важкі психічні моменти. Фізично дуже заморився і весь промок під дощем у Хотині, але особисто це навіть додало снаги до боротьби і штурму крутих фортечних схилів.

Добре, що допомагали колеги. Без них нормального опитування зробити дуже тяжко. Дуже допомагали знайти кафе та цікаві місцини. Але по місту ходив сам і не відчував якоїсь загрози чи небезпеки навіть вночі.

Із самого початку сприймав проект не як відпочинок, а як частину роботи. Тому намагався виконати всі завдання плану, хоча їх би було добре поділити на реальні підпункти, щоб легше було працювати.

Найперше мене назвали москалем (це не було для мене дивом!), потім іноземцем, Володьою (чомусь саме це ім’я асоціюється із Полтавою), пояснили, що писар з мене не вийде. Покуштував черемші (такий з вигляду щавель, але на смак часник часником), будзу (гуцульського сиру), банушу (гуцульської кукурудзяної каші із грибами, шкварками та бринзою) та смачнючої кави із тістечками.

Аж навіть шкода, що всі зазначають про позитивний настрій моїх статей, а я досить серйозно шукав недоліки, просто чи місто дивне, чи я був приголомшений його красою, але явних прорахунків я не зустрічав. Дуже часто порівнював відомі мені міста із Чернівцями, бо об’єктивно дізнатися про місто за такий проміжок часу практично не можливо.

Чим Полтава краща за Чернівці:

- є оглядовий майданчик поблизу Білої альтанки – добре видно панораму міста. Чернівці розташовані на схилах, але облаштованого майданчику я не знайшов (тепер знаю, що є гарний вигляд із сторони кар’єру, але в той «сезон дощів» туди не долізти);

- у духовній столиці України нормальний стан асфальтного покриття (середній загалом), а у Чернівцях великі автошляхи мали жахливий стан (центр майже ідеальний, а великі дотичні автошляхи практично зруйновані).

Чого Полтаві не вистачає:

- великих ринків та торгово-розважальних центрів (можливо для такого невеликого міста і не рентабельно відкривати дуже великі ТРЦ, але можна і побільше невеликих);

- розважальних місць та парків (у Полтаві парків не мало, але ось привести їх у належний стан якось ніхто не поспішає). Парк відпочинку імені Тараса Шевченка у Чернівцях чимось схожий на парк «Перемога», але у полтавському менше розваг та фонтанів;

- чуйних та інтелігентних людей. Чернівчани жартують, що місцеві «гопніки» найкультурніші, адже точно були за кордоном і побачили світ.

Спочатку думав, що будуть проблеми із мовою, але на вулицях міста частіше чув дійсно російську мову, а не суржик. Розмовляв українською практично завжди і проблем не відчув. Навіть встиг виконати громадянський обов’язок – був понятим у справі молодого споживача наркозасобів.

Дифірамби Чернівцям співати не буду, а просто скажу, що місто заслуговує на те, щоб його відвідати і не один раз. Впевнено кажу, що за вихідні місто практично не побачите, а якщо і побачите всі пам’ятки, то не відчуєте того магнетизму, який буде притягувати і манити після від’їзду.

Коли від’їздив, то півдороги до Києва думками згадував про Чернівці, про людей, про враження та те, що не встиг зробити. Відчував себе досить зрілою людиною, якій є що згадати. Адаптуватися до Полтави не було часу, тому пірнув у робочий ритм із головою.

Вдячний за довіру керівництву, дякую колегам та чернівчанам, що допомагали під час проекту. Саме друзів та підтримки часом бракувало і тільки-но готовий був проявити слабину як телефонували знайомі і один лиш звук голосу давав сили на наступні поступи та враження.