Ніна Кірсо та Сергій Кузнєцов, які відповідали на питання від "Кола" (УСІ ФОТО НАДАНІ НІНОЮ КІРСО)
– Як і де гурт святкуватиме ювілей?
Н.К. – Цей рік багатий на ювілеї для нашого гурту. У кінці минулого року 50-річчя відсвяткував гітарист Сергій Ганжа,
Сергій Ганжа
2013 року такі ювілеї вже відзначили барабанщик Юрій Зірка та Сергій Кузнєцов. Наступний – аранжувальник Юрій Савченко,
Юрій Савченко
потім – я, а там у листопаді – і ювілей групи «Фрістайл» – 25 років.
Його ми відзначатимемо не один день, це буде велика ювілейна програма. Тобто, протягом року всі наші концерти приурочені до ювілею колективу. Плануємо до цієї дати закінчити і випустити 10-й ювілейний альбом, але розуміємо, що це може бути як раніше, так і пізніше. Тож не будемо загадувати.
– Сергію, Ви відзначили День народження у квітні. Як святкували? Що подарувала сім’я та учасники гурту?
Сергій Кузнєцов
С.К. – 50-річчя – така дата, яка передбачає торжество. Хоча до цього, коли не на гастролях, я завжди святкував свої дні народження у себе вдома. Так повелося з раннього дитинства – у мене завжди була дуже велика і дружна родина: дядьки, тітки, рідні, двоюрідні… На кожне свято, Новий рік чи 1 Травня, ми збирались у сімейному колі. А своє 50-річчя вирішив святкувати в одному з полтавських ресторанів. Один із найкращих подарунків – те, що всі прийшли. Навіть наш барабанщик, який тоді був на концерті в Києві, передав мені своєрідне привітання прямо з екрана телевізора. Подарували мені корисні речі – навігатор та відеореєстратор, адже я нещодавно придбав автомобіль, золоті прикраси та багато іншого. Проте головне, що були всі близькі друзі.
– Де випустили новий альбом?
Н.К. – Альбоми з самого початку випускаємо в Москві. Ми російськомовний гурт, наші альбоми користуються попитом на величезній території: в Росії, Україні, Білорусі, Казахстані та Прибалтиці. Але майже вся наша продукція виходить у Росії, де в нас давно налагодженні зв’язки. Крім цього, у Москві більш-менш все впорядкували з авторськими правами, тоді як в Україні все це тільки на етапі зародження.
До речі, читачі «Кола» отримали свої квитки на «Фрістайл» (фото)
– А де знімали останній кліп «Давайте выпьем за мужчин»? Скільки часу витратили на зйомки?
Н. К. – Знімали у Києві протягом одного дня, з 9 ранку і до 2 години ночі. Стосовно сюжету розкажу передісторію. Зараз модно знімати кліпи а-ля 70-ті. Тож режисер запропонував відтворити «Блакитний вогник». Але я відразу сказала «ні», бо ми не хотіли бути «гостями з минулого, тим більше, що гурт «Фрістайл» з’явився вже після таких вогників. І я запропонувала ідею показати нас у кліпі такими, які ми зараз. Щоправда, мене зобразили як бізнес-леді, у стриманих кольорах. А в житті я ходжу не в темних тонах. Зараз мені хочеться бути тільки в яскравому.
Останній (тепер вже передостанній) кліп ми відзняли 2001 року у Донецьку – це була пісня «Ламбада-Бамбіна». Після 1998 року ринок шоу-бізнесу взагалі розвалився і почав налагоджуватись лише після 2001-го. Тому ми спочатку вирішили зайнятися новими піснями, створювали нові записи на студії і формували нову концертну програму. Нам хотілося, щоб і старі наші пісні в концерті звучали по-новому, сучасно. На все це потрібен був час. Зараз ми маємо нову велику професійну студію звукозапису високого рівня і, взагалі, останні роки працюємо стабільно.
С. К. – Окрім того, ми завжди цікавимося новими технологіями, бо час не стоїть на місці. Щодо кліпів, не хочу нічого поганого сказати про своїх колег, бо це справа смаку, але нашим пісням, мабуть, не потрібне якесь мерехтіння чи така розкіш, як розбиття гелікоптерів на зйомках. Пісні – від щирого серця і для чутливої душі.
– Чому вирішили назвати Вашу нову концертну програму «За женщин и мужчин»?
Н.К. – Ми маємо пісню «Ах, какая женщина». І коли раніше на афішах писали «Ах, какая женщина», я розуміла, яка для мене це відповідальність. Адже я, так чи інакше, її уособлення, оскільки єдина жінка в колективі. Тому повинна вийти на сцену і відповідати цьому образу. Але на сьогодні я дещо зміщую цей акцент і співаю «Давайте выпьем за мужчин». Тобто «ах, какие женщины», «давайте, выпьем за мужчин», адже вони цього варті. Тому і назвали нову програму «За женщин и мужчин», аби і те, й інше об’єднати.
– 22 березня у Києві урочисто вручили спеціальні відзнаки: зірками «Патріот України» нагородили солістку групи «Фрістайл» Ніну Кірсо і продюсера й композитора Анатолія Розанова. Що для Вас, Ніно, означає ця нагорода?
Ніна Кірсо
Н.К. – Мені було дуже приємно, що нас помітили і відзначили. І коли я прочитала про це у великій книзі «Україна та українці – цвіт нації, гордість країни» (куди внесли Ніну Кірсо та Анатолія Розанова, – автор), тоді моє серце ще більше затремтіло. Бо вираз «цвіт нації» я вперше почула і на все життя запам’ятала від Маргарет Тетчер, коли вона розповідала про основні задачі уряду. Одна з них – «підтримувати цвіт нації». Під таким виразом Тетчер розуміла 15% жителів країни, які створюють нові робочі місця, які щось роблять для своєї країни. Я завжди вважала Анатолія Розанова «цвітом нації». Адже він живе в Україні, творить і прославляє її. Ці нагороди для нас стали моральним заохоченням.
– Як ставитесь до сучасних українських артистів? Чия творчість Вам подобається? Із ким товаришуєте?
Н.К. – Ми часто буваємо на різних фестивалях, програмах, марафонах, куди запрошують й інших артистів. Завдяки цьому часто бачимось та знайомимось із багатьма відомими творчими особистостями нашої країни і країн близького зарубіжжя.
Із молодих всесвітньо відомих артистів мені Ріанна дуже подобається, у неї багато різних образів. З українських виконавців – красивий тембр у Альоші, також подобаються Потап з Настею. Цього року ми вболівали за Злату Огневич на «Євробаченні». Гарно співають Володимир Ткаченко та Василь Бондарчук. І від Віталія Козловського ми чекаємо нових пісень. Нам приємно, що він записав свою версію «Больно мне, больно», зумів не просто переспівати нас, а зробив цю пісню по-своєму. Це говорить про його талановитість.
– На Вашу думку, нинішнім виконавцям легше пробитись на естраду й отримати визнання, ніж тоді, коли це робив «Фрістайл»?
Н.К. – Мені здається, що завжди однаково складно, але пробивались і пробиваються. Як неочікувано з’являлись, так і з’являються. Інше питання – зуміти втриматись.
– Чи маєте хобі?
Н.К. – Раніше мені подобалось малювати для сина гуашшю на склі вікон. Робила я це напередодні Нового року. Уперше такий малюнок зробили на вікні кабінету свого педагога з вокалу (засл.артист України Путько В.П.). Він тоді саме захворів. Я побачила, як студенти розмальовували вікна першого поверху училища. Його ж кабінет знаходився на другому. Вирішила зробити викладачу приємне і розмалювала самостійно його вікно. Як зараз пам’ятаю, що то була мавпочка. А потім щороку малювала для свого сина символи року, доки він не виріс. Коли малювала, отримувала велике задоволення. Можливо, це і не хобі, але мені подобалось. Люблю ще купувати рослини і висаджувати їх удома. Вважаю, що потрібно любити просту роботу.
– За час існування гурту «Фрістайл» склад гурту змінювався? Особисто Ви з екс-учасниками підтримуєте зв’язок? Із ким?
Склад гурту "Фрістайл" у 1989 році.Зліва-направо (угорі): Вадим Казаченко, Анатолій Столбов, Олександр Наливайко, Анатолій Кірєєв, Сергій Кузнєцов внизу: Анатолій Розанов, Сергій Ганжа, Ніна Кірсо, Володимир Ковальов
Н. К. – Ми підтримуємо зв’язок із тими, хто його підтримує з нами. Наприклад, Сергій Дубровін, який 12 років тому залишив гурт і вирішив займатися сольною кар’єрою, приїхав якось до нас на концерт у Німеччині. Він просто перестав ображатися і таким чином показав, що прийшов із миром, що нам нічого ділити. А воно так і є – ділити нічого, а ось поважати одне одного хотілося б. Ми не спілкуємося з Вадимом Казаченком. Я могла б з ним спілкуватись, якби отримала відповіді на свої запитання, бо у нього, як я зрозуміла, досі залишились до нас якісь претензії.
– Чи правда, що «Фрістайл» минулого року внесли до Книги рекордів Гіннеса? Як Вам це вдалось?
С. К – У Михайла Поплавського виникла ідея у прямому ефірі Першого національного каналу побити рекорд на «найдовший музичний телевізійний марафон національної пісні». До цього такий рекорд встановили в Італії. Виконавці та колективи змінювались фактично безперервно. Для цього змонтували дві сцени, змінювали не одну пару ведучих. Участь брали і народні артисти України, і звичайні сільські колективи. З’їхались, мабуть, із усієї України. Ми також приєднались, заспівали дві народні пісні у своїй обробці. Подія відбулась, рекорд зафіксували. Але насправді до книги потрапила сама подія, а гурт «Фрістайл» вніс лише свою зернинку.
– Ви часто гастролюєте, а, відповідно, рідко буваєте вдома з сім’єю? Але все ж, коли вдома, то чим займаєтесь? Маєте які-небудь обов’язки?
С. К. – Я б не називав це обов’язками. Хоча я живу з дружиною і молодшою донькою, здавалось би, є жіночі руки… але я із задоволенням іноді мию посуд. І в продовольчі магазини ходжу переважно сам, коли вдома. А от з дружиною ми разом відпочиваємо і дуже любимо подорожувати і літаком, і потягом, і автомобілем, і навіть пішки.
– Сергію, минулого року Ваша донька закінчила школу? Чи рекомендували Ви їй, куди піти вчитись і чи втручаєтесь у її особисте життя?
С. К. – Звісно, у неї були якісь ідей та фантазії щодо майбутнього фаху. Ми їх корегували і пояснювали, що до чого. Але коли вона уже остаточно і твердо визначилась, що хоче йти в туристичний бізнес, ми її підтримали. І бачимо, що в університеті вона вчиться з великим задоволенням. Іноді дещо запитує і радиться зі мною.
– У «Фрістайлі» Ви не лише соліст, а й автор багатьох текстів. Чи пишете (писали) тексти для інших виконавців?
С. К. – Робити мені цього ніхто не забороняє. Але не вистачає часу, бо потрібно написати текст, зробити якесь елементарне аранжування, наспівати, і тільки потім комусь пропонувати. Якось я потоваришував із композитором Ніколо і відіслав йому свій текст. Він відповів, що текст гарний, тож сподівається, що комусь підійде. Поки що все це в процесі.
– На офіційному сайті колективу Ви вказали, що не любите спорт? Це часом не пов’язано з уроками фізкультури у школі? Можливо, у вас була у житті якась неприємна історія?
С. К. – Ні-ні, просто ще з дитинства мені не приносило задоволення складання нормативів. А наприклад грати у футбол подобалось. Просто у школі для всіх нормативи були одні, а фізичні можливості у кожного різні. Тож, в принципі мені, не до вподоби тільки нормативи і змагання. А так до спорту я нормально ставлюсь.
– Дякуємо, за цікаву бесіду, і нехай Вам щастить.
С.К. – А ми дякуємо Вам за цікаві запитання і запрошуємо всіх наших прихильників на свої концерти.
Н.К. – Добрих намірів, добрих справ і гарних пісень! І бережи вас Боже!
