Письменниця Людмила Таран про Майдан, Крим та жіночу тілесність

Гість редакції
Надія Труш13 березня 2014 о 14:006594 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Письменниця Людмила Таран про Майдан, Крим та жіночу тілесність
6 березня у Полтаві побувала письменниця Людмила Таран.

Письменниця Людмила Таран про Майдан, Крим та жіночу тілесність

Зранку, розмовляючи з журналістом «Кола», смакувала кавою, вдень виступила перед студентами. Про Майдан, неспокійну ситуацію у Криму та про власну творчість авторка розповіла в ексклюзивному інтерв’ю.

Надзвичайно елегантна жінка – такою видається пані Людмила на перший погляд, і не дарма. Елегантність – в кожному її русі й слові.

– Пані Людмило, знаю, деякий час Ви провели в Чехії, вивчали чеську мову у місті Брно. Звідки такий інтерес до цієї країни?

– Поїхала за рекомендацією на спеціальні курси, ще коли працювала в музеї Максима Рильського. У Чехію не рвалася, не хотіла. Просто вважаю, що як філолог маю посередні здібності до мов. У чому пересвідчилася, вивчаючи чеську. Але рада і щаслива, що була у цій країні. Досі підтримую зв’язок із університетом, із пані, яка керувала навчальними курсами. З 1994 року вона надсилає листівки з новорічними вітаннями, а я – у відповідь. Вважаю, що усім філологам треба мати бодай найменше уявлення про найближчі слов’янські мови. Раніше у мене було враження, що чеська – мова суцільних приголосних. Виявилося,вона дуже милозвучна, цікава, гарна, елегантна. Кажу це, тому що коли ми, українці, занепокоєні тим, що світ про нас мало знає, то треба відразу ставити запитання: як багато знаємо і цікавимося іншими народами ми? Щодо Чехії, де була двічі (1994 і 1998 років – прим. авт.), це було одне із найграндіозніших відкриттів мого життя. Не хочеться говорити штампами, але Чехія – це уже друге моє почуття інтернаціоналізму (хоча і нормальне слово, але відгонить чимось радянським). Маю любов до Литви, вперше побувала там років у 14. Ця країна увійшла в моє життя як перше кохання.

– Що найбільш запам’яталося під час перебування у Чехії?

– Як вчила чеську мову. Коли вперше поїхала, була «ні бум-бум» чеською. Уже дорогою, в потязі, відкрила підручник. Запам’яталося знайомство з групою. Уявіть, купа людей. Сиджу, нічого не розумію, чую лише, як кожен, хто виступає, каже слово «гобі». Думаю собі, чого вони всі про пустелю Гобі говорять. Виявляється, йшлося про хобі. Гобі чеською означає хобі. Запам’ятала, що чеською «читати» буде «сíst». Встала й кажу: «сíst, сíst а сíst». Тобто, «читати,читати і читати».

Письменниця розповіла про свої позитивні й негативні якості

– Маю негативні якості – негативну фантазію чи уяву. За принципом, коли бачу щось погане, якщо вірю в те, що слово і думка предметні, відразу повинна сказати «стерла, стерла, стерла». Кожного дня маю стирати масу картинок негативних. Щодо позитивних якостей, можу сказати, що я поінформована оптимістка. Бо якщо скажу, що оптимістка, це буде нечесно.

Подруга письменниці у Чехії створила 2 сайти про Євромайдан

– Розкажіть, будь ласка, як ставитеся до Майдану? Як оцінюєте ситуацію у Криму?

– Щодо Майдану, то хочу, щоб усе це стало якнайшвидше спогадами. Щодо Криму… Знаєте, кажучи мовою простою – на голову не налазить, Середньовіччя якесь, дикість, віроломство. І цей «кремлівський дзюдоїст» викликає у мене думку, що таких людей потрібно ізолювати від суспільства. Власне, він не один. Ми пов’язуємо те, що зараз відбувається, із Адольфом Гітлером. Гітлер зумів ціле суспільство закрутити за собою. Німці, слава Богу, як нація, зуміли очиститися від цього. Не знаю, чи російський народ зможе позбутись найближчим часом того політикуму, що проводить Кремль. І хоча б як ми не ставились до Хмельницького, який нібито возз’єднав Україну з Росією, але віроломство з боку Росії… Я не дипломат, не можу бачити реально, що відбувається. Але розумію, що ситуація в Криму – це бомба, яка закладалася протягом багатьох років, яка русифікувалася далеко до 1954 року. Якщо логічно поміркувати, яка ж це російська територія: Крим, Севастополь – місця колонізації греків. Потім ці землі населяли кримські татари, зробили край квітучими. Після депортації кримських татар сільське господарство, садівництво страшенно занепало. Росіяни, які там опинилися, не змогли зробити півострів квітучою оазою, як це було за часів, коли там мешкали кримські татари. Але ж тут багато й українців. Причина того, що нині сталося, окрім Росії: Україна не вела жодної нормальної політики щодо південно-східних областей держави, щодо Криму. Маю на увазі не нав’язування, а мудру, виважену, розумну політику українізації півострова. І референдум тут – це провокаційно накинуте рішення сусідньої держави, не волевиявлення кримчан.

– Як ставляться до складної ситуації в Україні Ваші друзі з Чехії?

– Найближча моя чеська приятелька Рита Кіндлерова, перекладач з української, зробила як мінімум два сайти чеською мовою, вони присвячені Майдану. Це людина, яка знає всі наші реалії. Над сайтами працює група волонтерів, перекладають матеріали, щоб чехи знали правдиву інформацію про Майдан. Це велике щастя, коли розмовляєш з людиною іншого народу, а вона вболіває, розуміє, знає ситуацію у твоїй державі. Таке ж щастя я мала з японським дослідником української культури, на жаль, зараз не знаю, як склалась його доля. Він потрапив в Україну після Чорнобиля, вивчив нашу мову. Став таким прихильником української культури, що навіть електронна адреса його починалася із назви «вербова сопілка». От їхала і думала, чому на такій землі, особливо на Полтавщині, (це ж родовища газу, всі види глини, які існують у світі) досі бідні села, чому взагалі Україна злиденна.

Людмила Таран переконана, що ніколи не стане політиком. Вважає: політика – це кінець творчої кар’єри.

Таран: радянська жінка-політик викликає відразу

– Ви написали книгу про жіночу тілесність кінця 19-початку 20 століть. Наскільки спотворила уявлення про тілесність, усвідомлення жінкою самої себе радянська дійсність? Чи можна сказати, що радянська влада – це повернення до архаїки, чи це спотворення жіночого?

– Фактично ті закони, які були в Радянському Союзі, декларували рівність жінки з чоловіком. Але реально це було просто подвійне, чи навіть потрійне, закріпачення і в сім’ї, і на роботі. Від жінки постійно чогось вимагали. Американки, які приїжджали до нас вже в часи незалежності, дуже дивувалися, як радянські жінки тягнуть все на собі, ще й намагаються при цьому завжди мати гарний вигляд. Американкам було смішно спостерігати, як радянські жінки бігають на роботу на шпильках, несучи сітки з харчами. Це повернення до архаїки і спотворення жіночого. Тобто, декларується одне, а насправді – це геть інше. Наприклад, жінка у політиці. У радянські часи були такі типажі жінок, які надовго викликали відразу. Симпатичною була Катерина Фурцева (міністр культури СРСР в період 1960-1974 років – прим. авт.). Прекрасна стать, що працювала в партапаратах… Це були вольові, сильні жінки, але зі специфічними рисами характеру, які надовго відбили в самих навіть жінок бажання йти в політику. Той типаж був дуже неприємним.

– Пані Людмило, Ви були знайомі з відомою дослідницею феміністського руху Соломією Павличко, донькою поета Дмитра Павличка. Які враження залишилися про неї? Чи знаєте щось про її трагічну загибель?

– Ми із Соломією не були подругами, лише приятельками. Це була світла постать, людина, яка йшла попереду свого часу. Дуже її не вистачає. Соломія була надзвичайно толерантною, дуже чуйною, активною, діловою, працьовитою. Вона стала ініціатором феміністичного руху в Україні, саме інтелектуального феміністичного. Було певне нерозуміння її поглядів, але Соломія уміла знайти форму подачі їх. Наскільки я знаю, причиною її смерті (померла 1999 року) став чадний газ. Вона була у ванній, і оскільки хтось самостійно перебудував її та витяжку, Соломія не знала, що сюди потрапляє отрута. І вона, вчадівши, втопилась.

Про Полтавщину

– Я люблю мандрувати. Люблю їздити різними куточками України, бувала й на Полтавщині, у Гребінці. Народилася у селищі Гребінки, що на Київщині. А полтавська Гребінка увесь час збивала з пантелику, бо її часто плутали з моїм рідним селищем. Потім була в Лохвиці, Лубнах, Миргороді, Великих Сорочинцях і, звісно, в Полтаві. Полтавщина – це надзвичайно багатий, в туристичному сенсі, край. Шкода, коли була в Опішні, не побачила музей. Він був зачинений. Принагідно поїду туди ще раз. Власне, вся Україна – дивовижні місця. У мене завжди із собою блокнот, куди занотовую те, де бувала, що бачила або що б хотіла відвідати у тій чи іншій місцевості.

Довідка «КОЛА»

Людмила Таран народилася 2 березня 1954 року в смт ГребінкиКиївськоїобласті. За освітою філолог. Одружена, маєсина.Член Асоціаціїукраїнськихписьменників та Національної спілки письменниківУкраїни. Нагороджена орденом Святої великомучениціВарвари. Переможниця конкурсу для журналістів програми ООН «Гендер у розвитку» (1998 рік). Номінована АВІ (Американським біографічним інститутом)Who'sWhoofProfessional&BusinessWomen «Жінкою року-1999». Найвідоміші твори письменниці – «Колекція коханок», «Жінка і чоловік: долаючи стереотипи», «Жіноча роль».

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter