Довго думала над цим і дійшла висновку, що більшість порівнює такі слова зі змінами на рівні особистості. Та й не вирішила, що б у собі таке змінила, що б змінило весь український темперамент. Тому впевнена, що Україна не може з мене починатися. Якщо прямо, то для історика вона, можливо, починається із першої згадки про неї, для літератора – з Тараса Шевченка, священик, може, скаже, що з хрещення Русі, географ – із мису Сарич, хтось запевнить, що з рідної мами. Якщо вже так, то навесні вона починається із першої квіточки, влітку – із першого запашного лугового сіна, восени – із першого дзвоника, взимку – із першого морозу, і, таким чином, для мене Україна ніколи не закінчується! Вона вже існує, і ми маємо любити її за все, що є.
Сьогодні у нашій країні тема націоналізму та любові до Батьківщини набула нових ознак, перевернула велику революцію, сьогодні вона заспокоює бійців на війні, є мотивом для діяльності волонтерів, сьогодні вона стала цікавою і модною для українців. Звичайно, я не проти таких почуттів, вони часто мене переповнюють, але ж вони просто стають масовими, а що масове – те дешеве і доступне, чи не так? Тож, важливо зараз ловити цей рух емоцій, характерів, поглядів, що вирують навколо України, та направити в правильне русло, а не в прірву «сліпих імпульсів», необдуманих вчинків, утопічних обіцянок. Зараз таке почуття, навіть справжнє, є дуже строкатим, часто нав’язаним, спотвореним. А про те, що ця тема стала місцем для спекуляцій та шахрайства, я взагалі мовчу. Такого в нас багато, ми це бачимо, і воно нам чомусь подобається. Варто остерігатися таких речей, бути обачними –неодноразово доведено історією.
Це дуже схоже на ситуацію з релігією: зазвичай до Бога ми звертаємося лише, коли заболить. Так і зараз – ми полюбили, почали дорожити і цінувати Батьківщину, тільки в той момент, коли її зачепили за живе, коли почала кровоточити розжарена рана. То чи істинна віра і любов за потреби, чи не зникне вона, коли «здоров’я» стане кращим? На це відповідь з’явиться, ой, як не скоро...
Узагалі, любов до Батьківщини – дуже складне й відповідальне явище. Приміром, нещодавно спілкувалася з учасником бойових дій. То, що ви собі думаєте: людина, яка рік ставила своє життя під удар заради миру, не вважає себе патріотом, не вважає себе достойною такого статусу. А інший зажерливий депутат, неважливо який, на запитання, чи є патріотом, відповідає: «Так, я при Радянському Союзі за «Динамо Київ» вболівав!». Україна із нього починається, чи, може, закінчується..? Що з нами? Чому при владі той, хто нібито представляє інтереси народу, хто себе вважає патріотом, та навіть не думає про того, хто за нього воює, та із порядності та мудрості сам себе не може назвати патріотом!?
Дуже болить душа. Дуже ж хочеться, щоб був мир. Знаю, що фізично боротися проти ворога я не можу, але я вмію любити, вірити, будувати нашу країну разом зі своїм поколінням тверезим поглядом і наполегливістю. Щоб наша держава не починалася, і не закінчувалася на комусь, на чомусь. Спрощу ситуацію: Україна починається з «У», а в мені – утверджується. І я сподіваюся, що не лише я в ній живу, а й вона в мені живе і росте. А це головне.
