На початку минулої сесії Полтавської обласної ради відбулась подія, яку, на жаль, полтавські ЗМІ практично не помітили. Коротко і сухо повідомили приблизно так:
"За активну участь у здійсненні волонтерських ініціатив з проведення медичного навчання українських військових, які виконують бойові завдання на Сході України, медаллю 58-ї окремої механізованої бригади «Знання, душу, серце – людям» нагородили інструкторів громадської організації «Медичний спецпідрозділ «Вартові життя»: Світлану Варвянську, Вікторію Лозу, Тетяну Рожкову, Віталія Сеня."
Життя склалося таким чином, що я досить добре знаю, який колосальний труд, яка самовіддача справі стоять за цим повідомленням і цими нагородами.
Почалося все більше року тому, коли наше військо стало військом, коли бронежилети і шоломи у військових стали нормою, коли почалося забезпечення бійців індивідуальними аптечками. Майже відразу прийшло розуміння того, що навіть забезпечення сучасними, так званими, натовськими аптечками, не вирішує проблеми первинної медичної допомоги на полі бою, бо бійці просто не знають як користуватись тими приладами і препаратами, що є в аптечці. Та й звідки їм знати? Поняття "тактична медицина" в українському війську просто не існувало. Не було знань, не було інструкторів.
Складові військової індивідуальної аптечки
Відомо, що найбільш частими причинами загибелі від поранень, яким можна запобігти, є крововтрата – 60%, пневмоторакс – 30%, обструкція дихальних шляхів – 5%, інші причини - 5%.
Але фахового лікаря поряд з кожним бійцем на передовій чи під час виконання спецоперацій поставити не можливо. Тож вояки мають навчитись самостійно надавати кваліфіковану першу долікарську допомогу собі і своїм товаришам в так званій червоній зоні та навчитись евакуювати поранених до жовтої зони, де доступний військовий лікар. Навчитись в кого? Інструкторів просто немає...
Трохи більше року тому в Полтаві почала формуватись волонтерська група такмедів-інструкторів. Вони вирішили діяти за правилом: "Якщо не я, то хто?". Робота, сім'я, захоплення, все враз відійшло на другий план для цих людей. Бо там, на передовій гинуть наші військові і в багатьох випадках лише тому, що не мають елементарних знань з домедичної допомоги. І навчати їх просто нікому. Зрозуміло, що для того, щоб навчити когось, потрібно вміти самому. І почалося: теорія, практика, постійні тренування.
Тетяна Рожкова та Віталій Сень під час навчань. Квітень 2015 року
Світлана Варвянська та Тетяна Рожкова під час тренувань. Квітень 2015 року
На сьогоднішній день наші полтавські такмеди провели заняття для більше ніж ДЕСЯТИ ТИСЯЧ військових. Вдумайтесь в цю цифру! Це близько 5% усіх збройних сил України. І все з власної ініціативи на волонтерських засадах! Не можливо порахувати скільки життів вдалося зберегти завдяки тим знанням і вмінням, які передали бійцям такмеди-волонтери. Найбільш активними, найбільш відданими цій справі, безумовно, є нагороджені "Руді такмеди і Віталік": Тетяна Рожкова, Світлана Варвянська, Віталій Сень та Вікторія Лоза.
Світлана Варвянська отримує нагороду
Світлана Варвянська, Віталій Сень, Вікторія Лоза
Назва медалі, якою були нагороджені волонтери, - «Знання, душу, серце – людям», абсолютно точно передає стан, яким волонтери-такмеди живуть останній рік.Тетяна Рожкова навіть не змогла особисто отримати нагороду, бо поїхала на навчання до Києва.
Медаль «Знання, душу, серце – людям»
Не менш важливо те, що такмеди-волонтери не лише навчають бійців, а й моніторять систему забезпечення армії аптечками, якість їх складових, беруть активну участь в такій складній справі, як демонтаж старої неефективної системи медичного забезпечення Збройних Сил України та реформування системи медицини катастроф.
На моє глибоке переконання саме таким людям потрібно давати шанс, саме вони зможуть створити нову систему, яка працюватиме на людину, а не на чиновника, бо вже зараз успішно діють не завдяки, а всупереч. Чим наші полтавські "Руді такмеди і Віталік" гірші за волонтера-такмеда Уляну Супрун, яка щойно стала в. о. міністра охорони здоров'я? А нічим!
