У Інтернеті дуже було багато дискусій з приводу цієї ініціативи Лева Жиденка. Зокрема, у соцмережах обговорювали занадто потужну рекламну кампанію толоки, колір фарби, яку безкоштовно надавали – зелений не всіх влаштовував, а саму ініціативу називали піар-ходом Лева Жиденка, який ще не вирішив, чи йтиме у мери, але ж "ми точно знаємо що просто так гроші викидати на вітер ніхто не буде".
Поєднала приємне з корисним – ішла на День Народження і, якщо по дорозі траплялися двори, де люди фарбували щось зеленою фарбою, зупинялася поговорити.
Адреса 1. Багатоповерхівка по вулиці Кагамлика.
Молоді татусі пиляють дошки – лампічать пісочницю та сідушки до каруселі. Видно, що не дуже виходить (вони ж не професійні теслі), але дуже стараються. Поруч – жінки: зішкрібають стару фарбу та фарбують у зелений колір дитячий майданчик. Діти – теж тут. Їм виділили перчатки та мішки і вони збирають туди «недопалки і скло» – як захоплено розповіла мені одна крихітна дівчинка. Відповідальна за цю ділянку толоки, за сумісництвом – викладач у музичній школі - розповіла, що попросили у "Нової Полтави" на толоку дошки, сітку-рабицю щоб огородити двір від безхатьків, фарбу, щітки тощо, але найголовніше – вантажівку для вивезення крупно-габаритного сміття. Як виявилося, я застала уже «другу зміну»: перша працювала з 8 години ранку, на 10 годину вийшла друга, а третя зміна прийде на 13 вантажити сміття. Чому у три зміни – бо картопля! Хороша погода прийшла раптово, тож люди кинулися на грядки. Питаю, чи не дратує зелений колір – кажуть що ні, бо й білого трохи є – для вікон. А дитячу піраміду на майданчику можна зробити зелено-білою. Розмову перебиває гул – то чоловіки принесли електропилку і робота у них пішла швидше.
Журналіст (перекрикуючи рев електропилки) :
- Кажуть, це піар-акція…
Мешканка по Кагамлика:
- То так кажуть ті, хто працювати не хоче, а ми навіть подивилися значення слова «толока» у словнику – це коли громада збирається для проведення якоїсь суспільно важливої роботи як ось оця.
Підходить літня жінка – вчителька з 50-літнім стажем роботи:
- Ми раніше такі толоки щотижня проводили, суботниками їх називали! Всіх виганяли на прибирання: і дітей, і працівників, а зараз нікому не треба. Нам ще підвал треба відремонтувати, труби міняти – але ж це місцеві комунальники мають робити.
Адреса 2. Вулиця Монастирська. Гуртожитки педуніверситету.
Тут контингент більш молодий. Студенти витягли надвір колонки, грає музика. Питаю дівчат, які фарбують стовпчики у жовто-блакитне – чи це толока – знизують плечима. Але я уже бачу білі кепки «Нова Полтава» і прямую туди. Учасники суботника роблять колективне фото на фоні висаджених дерев. Фотографують координатори від «Нової Полтави» та свої, студенти.
Журналіст:
- А чому ви стовпчики фарбуєте не у зелений?
Комендант гуртожитку:
- А ми уже років 10 їх фарбуємо у жовто-блакитний, така традиція. Фарбу нам зелену привезли, так ми її у магазині на таку, яка нам потрібна була поміняли.
Окрім фарби, замовили у «Нової Полтави» саджанці бузини, цемент, вапно для бордюрів та дерев і дрібнички типу щіток-перчаток.
Журналіст:
- А чому так мало попросили?
Комендант:
- Нам багато не треба, ми уже основні роботи на початку квітня зробили, це уже «косметичний ремонт» робимо, та й університет нас забезпечує необхідним матеріалом.
Але зізнаються, що виграти приз бажають – найдужче стараються у гуртожитку історичного факультету – хочуть отримати від «Нової Полтави» безкоштовне утеплення фасаду.
Остання моя зупинка – Червоний шлях.
Саму зупинку 2 хлопців фарбують зелено-білою фарбою. Вирішую їх не відволікати. Але уже за 20 метрів натикаюся на гуртожиток по вулиці Лисенка – тут зеленим фарбують ворота.
Комендант гуртожитку розповідає історію будинку на 30 кімнат, який вони взяли кілька років тому без жодних документів, оформили ОСББ і тепер усе доводять до ладу самотужки. У «Нової Полтави» попросили небагато – лиш фарбу, білила тощо. Кажу їм, що по вулиці Кагамлика й сітку рабицю просили мешканці будинку.
- О, то ми наступного разу теж попросимо! Нам треба, - вступає у розмову чоловік зі щіткою. - А ще дошки - лавочки змайструємо...
- Не треба лавочок! - вступає жінка. - Це ж усі з пивом до нас під вікна ходитимуть сидіти.
На питання про зелену фарбу, мені показують з десяток дверей підсобок, пофарбованих у зелений колір. Працюють усі, хто не поїхав на дачу, навіть якась молоденька мама зішкрібає стару фарбу, поруч – коляска з дитиною.
Скажу відверто: я здивувалася. Реальних людей зовсім не турбує: піар це чи не піар – дискусія у якій ми до крові стирали пальці у Інтернеті. У реалі люди переймаються «Наступного разу як буде толока, треба …» Тож, пане Жиденко, готуйте гаманця, народ вимагає продовження.
P.s. Ці дітлахи, які допомагали батькам на території будинку по вулиці Кагамлика дуже хочуть бачити своє фото у газеті! «Нова Полтава», поставте їхнє фото у свою газету, маленькі помічники це заслужили!
