Знайомство з його творами відбулося у 9-ому класі. Тоді ще на вулиці Зигіна була маленька бібліотека, куди зазвичай йшли жіночки з пакетами, повними дамських романів у м'якій палітурці. Але там були і хороші книги; зокрема, на полиці з іноземною літературою стояла старенька книжка Маркеса. Звичайна непоказна радянська обкладинка. Нічого не знаючи про автора, я взяв книгу лише через милозвучність імені — Габріель Гарсія.
Книга називалася «Сто років самотності», але містила й повість «Полковнику ніхто не пише». До свого сорому, на той час я знав пісню гурту «Бі-2», але не першоджерело назви. Повість виявилася шикарною. Від книги несло цвіллю, але це створювало свою атмосферу — саме так, вважав я, і мало пахнути у помешканні полковника — забутого ветерана забутої війни — і його дружини.
Письменник з дружиною Мерседес (фото espreso.tv)
Повість я проковтнув, а от роман «Сто років самотності» якось не наважився. Сумніваюся, що в 14 років я б зміг зрозуміти його. Не факт, що й через три роки, коли таки знову прийшов у цю маленьку бібліотеку і зміг прочитати твір, зрозумів повністю.
Але я точно пам'ятаю, як прочитав останній абзац і дивився у книгу, не вірячи, що вона може закінчитися і що такий роман взагалі можливо написати. Після того я не міг читати художню літературу 2 місяці, настільки дріб'язковими і не вартими уваги здавалися мені інші книги.
Як можна було писати такі тексти? Коли кожне речення говорить більше, ніж цілі сторінки інших авторів. Коли режисери розуміють, що зняти фільм, котрий хоча б трохи походив на маркесову прозу, — неможливо (приклад цьому — «Кохання під час холери», котре в кіноваріанті скоріше походить на порнографію, ніж на твір мистецтва).
Чуючи потім згадки про Маркеса у ЗМІ, мені ставало спокійніше. Ось він, мій улюблений письменник, вусатий дідуган, котрий, певно, щось пише. То похвалить співачку Шакіру, разом з якою вони вважаються найвідомішими колумбійцями. То ненароком прохопиться журналісту, що саме працює над твором — і всі вже в очікуванні.
Шакіра і Маркес — найвидатніші колумбійці (фото espreso.tv)
Але останнім часом новини про Габріеля Гарсію були кепськими — він переставав впізнавати навіть свого брата, мав проблеми зі здоров'ям. Чомусь не вірилося, що ця людина може хворіти — він же здавався таким, як його герой Мельхіседек — сивим старцем, котрий знає рецепт безсмертя.
Магічний реалізм, на жаль, живе тільки в романах.
Маркес помер. Причина смерті — ниркова недостатність і респіраторне захворювання. Але не віриться, що він може піти саме так. Певно, це лише спроба ошукати читачів. Габріель Гарсіа Маркес наразі, наче стариґан з крилами, летить на небеса. У повітрі чується запах троянд, що прийшов з моря. Там, на небі, він зустрінеться з Ремедіос Прекрасною, котру свого часу віднесло вітром уяви письменника.
Згодом до нього прийдуть й інші герої його книг. І він більше не дізнається, що таке відчувати сто років самотності...
Роман Повзик, незалежне мистецьке об'єднання «Magnum Opus»
