«Вихідні з книгою»: Ліна Костенко «Записки українського самашедшого»

21 березня 2015 о 10:002285 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 «Вихідні з книгою»: Ліна Костенко «Записки українського самашедшого»
Наскільки швидко змінюється Україна? Що ми пам’ятаємо про події п’ятнадцятирічної або навіть десятирічної давнини?

Ім’я Ліни Костенко знайоме навіть тим, хто не цікавиться українською літературою. Жінка-поет, яку вважають одним із моральних авторитетів нації. Безкомпромісний борець з духовним рабством і підлабузництвом, вона роками не могла опублікувати свої твори.

Ліна Василівна Костенко (фото – styknews.info)

Проте теперішня епоха не надто задовольнила Ліну Василівну. Останні 1,5 роки мене постійно цікавило питання: чому вона мовчить? Моральний авторитет, який ні слова не говорить ні про Євромайдан, ні про війну на сході країни. Маю надію, що ця жінка на щось чекає і ми ще почуємо її коментар про події, свідками яких є всі українці.

Не виключено, що Ліна Василівна саме пише роман про теперішнє. В письменниці вже є такий досвід. Її перший роман «Записки українського самашедшего» побачив світ у 2010 році у видавництві Івана Малковича «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Книга майже відразу стала бестселером в Україні. Навіть книжкові «пірати» пробували видавати її нелегально, а це не так часто трапляється з вітчизняною літературою.

Видавець Іван Малкович (фото – ucu.edu.ua)

Роман Ліна Василівна писала десятиліття, починаючи з 2001 року. Сюжет розв’язується у 1999 році. 35-річний програміст з Києва починає вести щоденник, у якому описує події зі свого життя і новини (як українські, так і світові). У нього є син і дружина, батько-шістдесятник та реалістичний погляд на життя. 416 сторінок густої прози проносять читача через 5 років, полишаючи на Майдані Незалежності під час Помаранчевої Революції.

Загалом книгу можна сприймати по-різному. З одного боку, це художній текст, стилістикою якого зачитуєшся. З іншого, це документальний звіт про новинну картину життя України і світу. Третій читач буде розгадувати політичні ребуси, вгадувати прізвища відомих осіб (їх можна вже назвати історичними) або пригадувати події, про які десятиліття тому чув у новинах і вже забув під щоденною атакою новинної стрічки.

Обкладинка книги (фото – shurshannya.com.ua)

Особисто мені цей роман здався занадто переобтяженим песимістичними настроями. Головний герой постійно скаржиться на життя, вишукує в новинах тільки найгірші події – катастрофи, аварії, проблеми – не помічаючи, що в житті можна знайти і хороші звістки, варто тільки шукати і поглянути на світ по-іншому.

До речі, свого часу з цим романом трапився скандал. На початку 2011 Ліна Костенко мала провести презентаційний тур з книгою сімома містами України. Після відвідин трьох із них (Рівне, Харків, Київ), письменниця перервала тур. Причиною стала публікація в ЗМІ розмови львів’ян Віктора Неборака, Ігоря Котика та Юрка Кучерявого з негативними відгуками про роман. З того часу Ліна Василівна презентацій не проводила. Очевидно, не на жарт образилася.

Юрій Кучерявий та Віктор Неборак (фото з youtube.com)

Але що б там не сталося, все одно цікаво було б послухати роздуми Костенко про сьогодення. Більш ніж упевнений, що їй є що сказати з цього приводу. Або написати…

Цитата: «Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькана національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії».