Сергій Чередніченко критикував владу, розповідав про свої досягнення, прокоментував звинувачення у сепаратизмі, продемонстрував годинник за 100 доларів і пообіцяв узяти участь у наступних виборах.
– Перш за все, розкажіть про долю «Картки полтавця», проекту, з якого власне й почалася ваша громадська діяльність. І чому Ви так і не реалізували ідею постачання мінералізованої води, яку також анонсували разом з «карткою полтавця»?
– Проект «Картка полтавця» працює і по сьогоднішній день. Аптека, яку ми рятували, оформлюючи полтавцям знижки на ліки у ній, працює, переїхала у інше місце, розширила удвічі свою площу, там обслуговується близько 5300 людей. Стільки ми видали карток і вони донині працюють. А не змогли встановити кілька пунктів очистки води до молекулярного рівня через 2 причини. По-перше, завод-виробник цих установок знаходиться у Луганську і ми втратили з ними контакти. По-друге – водоканал категорично заборонив нам встановлювати ці очисні пункти. Гадаю, не захотіли конкуренції. Мені головний інженер повідомив, що полтавська вода – найкраща в Україні й немає сенсу ставити водоочисні установки. Сам при цьому пив воду з кулера, а не з під крану…
– То скільки ж людей прийшло до «Відродження Полтави» за 2 роки роботи?
– Ми принципово не ведемо таких списків, щоб не казали потім, що ГО «Відродження Полтави» - це передвиборний проект. Але по суботах у нас працює безкоштовна юридична приймальня і за час її роботи до нас на консультацію прийшло 800 людей. Це єдині списки, які ми ведемо, адже люди записується на прийом до юриста.
– Перерахуйте найвагоміші здобутки громадського об’єднання.
– Перше, з чим ми вийшли до громади 2 роки тому – це зобов’язання вирішити питання з землею під гаражними кооперативами. За півроку ми перенесли деякі гаражі, створили єдиний кооператив, усе з документами, більше 550 людей отримали ділянки, але 9 земельних ділянок, з яких усе почалося, дісталися міському голові і його знайомим. Такий от компроміс. Потім ми пофарбували знаки на в’їзді до Полтави…
– Так, дуже гарна ініціатива, після якої молодь у Полтаві почала фарбувати у жовто-блакитні кольори усе-підряд…
– Також ми відремонтували стелу біля школи мистецтв. Опікуємося прибиранням у лісі. До речі, наш благоустрій – встановлення лавочок та шлагбауму у Гришкиному лісі – закінчився протоколом. Головний архітектор міста, Вадим Вадімов, нашу ідею схвалив, але через півроку інспектор з благоустрою видав припис на знесення незаконних лави й шлагбауму.
– І ви їх знесли?
– Ні, звісно. Хай подають на нас до суду. Чому у Полтаві кіоск можна у центрі міста встановити, а лавочку біля лісу – не можна? До речі, рік тому я зробив серед полтавців велике опитування: які саме проблеми їх турбують. Ми зібрали близько 6 тисяч анкет тоді. Так от, проблем основних 4: транспорт, ЖКГ, дороги і медицина.
– Досить очікуваний і типовий набір.
– Не погоджуся. От у Харкові такої проблеми як дороги немає.
– Або у Вінниці, яку вважають найкращим містом України.
– Я у Вінниці був неодноразово, не так там гарно, як нам розповідають. Для мене найкраще місто України – Київ. На другому місці – Львів, на третьому – Одеса, на четвертому був Донецьк. Десь далі – Вінниця. Полтава на 23 місці.
– А чому Полтава так далеко у списку?
– А чим ми можемо пишатися за останні 5 років?
– Не знаю. Тим, що на Полтавщині війни немає.
– Давайте знімемо це питання. У нас АТО, а війни – немає, бо влада її не бачить, зайдіть у ресторани, магазини – є війна? Блокпости стоять? Чиновники у військовій формі ходять? Яка війна?
– Отже, заслуга наших керманичів у тому, що вони не допустили поширення бойових дій на Полтавщину. Я упевнена, що і наша полтавська міліція, і полтавська СБУ працюють на те, щоб усунути цю можливість…
– Я вам розкажу, як вони працюють. Зокрема СБУ. 29 жовтня у мене були обшуки: удома, на офісі, у будинку моїх батьків.
– Щось знайшли?
– Якби щось знайшли, я б тут не сидів. Шукали газету «Новоросія», гроші, зброю.
– Російські гроші?
– Росія – країна-агресор. У неї можна купувати вугілля, газ, а гроші звідти отримувати не можна. Я питав, чи можна отримувати гроші, дивіденди чи частку від бізнесу з Росії, сказали – не можна, і я перейшов у банк Лондона.
– Ви колись казали, що Ваш бізнес у Китаї знаходиться. Чому ж тоді гроші йшли з Росії?
– Бо я у 2008 році я закінчив з бізнесом в Україні. У Китаї ми виробляємо сцепки до автомобілів, фаркопи по-народному. Я б їх виробляв в Україні, якби мені дали це робити. Та при нинішньому відношенню влади до підприємництва тільки хвора людина може займатися бізнесом в Україні. Так от, гроші з Китаю я отримував через Росію. А тепер я отримую їх через Англію, у чому проблема?
– А коли ви востаннє були у Росії? Я вам тут влаштувала допит.
– Минулого року.
– Перед обшуками чи після?
– У вересні. Так а в чому проблема? Мені не можна їздити Росію? Чому не обшукують Президента, міністрів, депутатів Верховної ради? От мій сусід 40 років відпрацював у Росії, отримує звідти пенсію, він сепаратист?
– Просто час такий, СБУ пильнує. Вас же обшукали, але не арештували.
– Та мене однозначно не арештують. Я не робив кримінальних злочинів, принципово ніколи не говорив дурниць, за які мене можна притягнути, у мене прапор України на подвір’ї стоїть. Прийшли до мене з СБУ з обшуком, я кажу їм: хлопці, у кого з вас на подвір’ї стоїть прапор України? Взагалі, для мене патріотизм – це не говорити, а щось робити для України. Наприклад, піднімають питання по корупції, створювати робочі групи, вести перемовини з владою, вирішувати основні міські проблеми.
– Ви ж приходили до нашого мера, казали йому про проблеми у місті?
– Звісно. Ми запитали людей, потім створили робочу групу, яка підтвердила наявність таких проблем як відсутність міського транспорту після 22 години, мала кількість автобусів на деяких маршрутах, відсутність графіків руху. Також ми зібрали людей, які розбираються у проблемі, підготували проект облаштування зупинок, розробили план руху транспорту, прийшли з цим до Олександра Андросова, начальника відділу з питань транспортних перевезень міськвиконкому.
– І я не вірю, що він сказав – ні.
– Він сказав: залишайте – ми опрацюємо. Такі ж пропозиції ми розробили по дорогах, по ЖКГ, тобто цілий план дій улітку. Нуль. Але чи є насправді проблемою організувати зустріч з 20 найбільшими перевізниками, тим більше ми усіх їх знаємо? Я прийшов знову до Андросова і попередив, що будемо робити пікети. І ми пікетували підприємця Чаплигіна, який тримав автобуси у себе у дворі, а не у автопарку, що є порушенням ліцензійних умов і автоматично має призвести до анулювання ліцензії. Ми прийшли о 5 годині до його двору, звідки виїжджало 2 автобуси, викликали міліцію з вимогою складання протоколу про позагаражне зберігання автобусів, принесли цей протокол Андросову з вимогою анулювання ліцензії. Автобуси ФОП Чаплигін катаються до сьогодні.
– Я ще пам’ятаю цю ситуацію з іншої точки зору: Ви прийшли до воріт приватної власності перевізника з так званими «луганськими спортсменами». Про це тоді багато говорили.
– У мене працює людина, яка купила авто з луганськими номерами ВВ. Оце називається «луганський спортсмен», який живе на Карла Лібкнехта. От знову ми повертаємося до питань про те, чи виїжджав я у Росію, чи я сепаратист, чи убивав дітей. Оця багнюка, яка викидається у ЗМІ, щоб збити мене зі шляху. От ми приїхали на зустріч з мешканцями Вороніно, які уже 5 років не можуть поміняти перевізника. Там був селищний голова, громада, ми туди запрошували перевізника, мера, начальника відділу з питань транспортних перевезень – ніхто не прийшов крім хлопців по 15 років, які людей закидали яйцями. Ми викликали міліцію, яка приїхала через півтори години, і коли я сказав прізвище і адресу ймовірного ініціатора акції – не змогли встановити його місцезнаходження. Бо закон працює для таких як нардеп Каплін, але він не працює для звичайного громадянина Чередніченка. От якщо я піду з сокирою рубати двері у міськраді, мене затримають і посадять, а Каплін навіть штрафу не заплатив.
– Це персонально Вас таке несприйняття чи узагалі влада так будь-яку критику – пропозицію у такий спосіб сприймає?
– Я подивлюся, як буде міняти Полтаву Лев Жиденко. Вони ж це задекларували, зокрема, створення центру розвитку ОСББ. Ми теж це уже рік у Полтаві робимо.
– Це перетягування роботи один у одного?
– Ні, це великий плюс. Ми створили ОСББ на Героїв Сталінграда, на Подолі, провулку Шевченка. Нехай пан Жиденко теж створить кілька ОСББ і люди не у ЖЕК платитимуть державі, а собі на рахунок і ремонтуватимуть самотужки.
– Ви займаєтеся ОСББ, Лев Жиденко займається, Геннадій Сікалов задекларував, що створює ОСББ, чому б Вам не об’єднатися на благо Полтави?
– Так. От ми усі займаємося ОСББ, а найкраще – Юрій Кропивка, заступник мера. Тільки ми займаємося цим за власні кошти, а він – за державні. І наше громадське об’єднання створило 6 ОСББ за півроку, а він – жодного. Подивлюся, скільки Лев Жиденко створить ОСББ за півроку. Скільки Геннадій Сікалов створить, бо, наскільки мені відомо, то він створив ОСББ у будинку де живе. Хоча – хай кожне громадське обєднання робить щось місту на благо.
– Як ваше об’єднання намагалося вирішити проблему доріг, яку ви теж внесли до списку завдань?
– З цією проблемою я не тільки до міського голови звертався, а й до Олега Пругла, першого заступника губернатора. Запропонували йому провести зустріч у форматі – влада, громада, фірма ремонтна та схему, як ремонтують дороги у всьому світі. Він відмовився, сказав, що це нереально.
– От у Вас так багато ідей, а їх не приймають. У чому ж проблема?
– Щоб утілювати проекти – потрібна влада, якої у мене немає. Якби міський голова нарешті почав займатися містом, а не власним збагаченням, Полтава була б одним з найкращих міст в Україні. Проблема у тому, що Олександр Мамай принципово не займається. Я був у нього кілька десятків разів у кабінеті. О 10 годині він приходить на роботу, заходить у кабінет, відкриває комп’ютер і починає карти розкладати однією рукою, а іншою з вами спілкуватися.
– Це Ваші домисли.
– Які домисли, коли я з ним сиджу спілкуюся, а він у цей час «косинку» розкладає?
– Складається враження, що у місті працюєте тільки Ви.
– По медичній проблемі. От я прийшов до Олега Пругла: дайте лікарню на півроку і подивитеся на результат моєї роботи.
– Якщо роздавати лікарні усім хто попросить…
– Правильно. Краще посадити 1 людину у крісло і хай 30 років одноосібно керує?
– Це ви на пана Куроєдова, керівника 4 міської лікарні натякаєте? Але ж він досить прогресивний. І перший сайт поліклініки у них, і електронна картка клієнта запроваджена.
– Я не натякаю, а прямо кажу. Він 30 років керує організацією, у якій з одного боку дуже багато інновацій, а з іншого – відбуваються страшні речі. Зокрема, я кажу про «Лікарняну касу Полтавщини». Пан Куроєдов розповідає що це – німецький проект, але мовчить про те, що це благодійна організація, яка не платить податків, підпорядковується 1 людині, збирає усі гроші на 1 рахунку і незрозуміло, як засновник ними розпоряджатися. За 12 років роботи «Лікарняна каса Полтавщини» зібрала на своїх рахунках 70 мільйонів гривень на 93 рахунках у банках. Треба від цього відмовитися і створити 1 муніципальну страхову компанію.
– Тобто замінити одну страхову компанію на іншу?
– Одну неприбуткову благодійну організацію, яка не платить податків, виплачує незрозуміло як і кому кошти замінити на комунальне підприємство, яке платитиме податки, гроші зберігатиме у державному ощадбанку, що унеможливиться якісь махінації з рахунками.
– Але ж тоді чому люди мовчать? Хай пікетують міську раду.
– Люди – мовчать. От Ви прийшли лікувати зуб, Вам кажуть: немає плівки, треба купити за 15 гривень. Ви йдете й купуєте. А знаєте, який бюджет медицини Полтавської області? 600 мільйонів гривень. У ці гроші входять зарплата (60 %) , послуги ЖКГ, закупівля лікарських засобів в тому числі і рентгенівської плівки. І от бізнесмени-менеджери, як я їх називаю, створили благодійну організацію при лікарні й збирають гроші на благодійні справи, з яких обіцяють купувати плівку і т д. Зібравши 13 мільйонів за 2014 рік вони перерахували усього лиш 4 % на лікарню, а 96 % десь зникло. А Ви купуєте рентгенівську плівку, міську раду не пікетуєте і не запитуєте, куди пішло 13 мільйонів гривень за 2014 рік.
– От я вас слухаю і не розумію, чому ви так розпиляєтеся: і дорогами займаєтеся, і медициною, і ОСББ, може варто взяти один якийсь напрямок і уже його доводити до перемоги? Ви один усе тягнете, а людям байдуже, де їхня підтримка?
– Бо я не хочу їхати жити у Китай, хочу жити у Полтаві. Треба тільки по виганяти людей, які створили приватні бізнеса у комунальній мережі та ще й отримують зарплату з наших податків, з моїх грошей, які я з-за кордону отримую. Причому не у валізі їх завожу, а офіційно через національний банк. Щоб потім мені не казали, що Черденіченко хто-зна звідки отримує гроші. Я завжди готовий показати свою декларацію.
– І скільки ви грошей заробили минулого року?
– Близько мільйона гривень. По тодішньому курсу це близько 10 тисяч доларів на місяць. З них я 5 тисяч доларів витрачаю на те, щоб жити комфортно у Полтаві, і 5 тисяч – на благодійність.
– І тим не менш, попри Вашу громадську активність, газету «Новоросія» шукали саме у Вас.
– Поясню як було. Мікрорайон Левада, біля будинку зводиться паркан. Мешканці – проти, вони телефонують мені. Я приїжджаю, питаю людей: хто будує, чи були громадські слухання? Приїжджаю до забудовника – Полтаватрансбуд. Мені показують пачку документів – що у них усе згідно закону, а громадські слухання відбулися у актовій залі Полтаватрансбуд. Хоча громадські слухання мають відбуватися на території забудови, попередньо про них треба попередити людей, розповісти й показати проект, попереписувати імена, прізвища, номера квартир людей, які прийшли, зробити протокол слухання, прийти з ним у міськраду й отримати дозвільні документи на будівництво. У нас усе навпаки. Ставиться паркан, приходять люди, які проти. А потім питають хто людей організував – Чередніченко. Отже, сепаратист, колотить людей, російський слід. Та й вибори до Верховної ради починаються. На той час рейтинг у Капліна був 19 %, у Мамая – 3,7 %, у Чередніченка – 15 % і зараз був би удвічі більшим. Але почалося: ДТП за участю російської машини, гроші з Москви отримує, шукали газету «Новоросія». На другий день після виборів до мене прийшли у офіс, а постанова про обшук була видана 19 жовтня.
– Традиційне питання до усіх гостей: будете іти на мера Полтави?
– Однозначно: буду. Буду брати участь у всіх виборах. Не можу сказати тільки, чи у вигляді кандидата на міського голову чи у вигляді депутата, але не визначився ще. От я минулого року зібрав 72 тисячі підписів проти Мамая. З цими листами ми звернулися до 3 нардепів, які тоді представляли Полтаву. Бублик, Каплін, Головко – і де результат?
– Я знаю, що відповідні законопроекти у Верховній раді уже двічі реєстрували.
– Це говорить про те, що ми зробили помилку, обравши депутатів, які не можуть протягнути проект територіальної громади. Ото треба не у Лубнах чергову громадську приймальню відкривати, а прикувати себе до трибуни у Верховній раді з вимогою перевиборів у Полтаві.
– А ви що будете робити якщо станете мером?
– Ремонтуватиму дороги, будуватиму лікарні, дитсадки, створюватиму підприємства.
– Тільки не обіцяйте молокозавод, бо полтавцям уже його обіцяли.
– Неможливо у Полтаві збудувати ні молокозавод, ні сміттєпереробний завод. У нас для цього дуже мале місто, малий ринок збуту. Жоден бізнесмен не буде будувати сміттєпереробний завод у місті де 250 тисяч населення. а взагалі популістичні обіцянки як у Капліна «Долар за гривню» мають величезну кількість прихильників, тому й рейтинги таких політиків завжди високі. Про себе ж зазначу, що я повністю відкритий до спілкування. Я готовий щовечора до того, що до мене постукає у двері кореспондент із камерою.
– Це вторгнення у приватну власність!
– Щоб не вторгалися – іди вчителем працювати. А якщо декларуєш, що чесно відстоюватимеш інтереси громади – то чекай візит журналіста до себе додому. Готовий усе показати. І будинок 105 кв м, і годинник за 100 доларів.
До теми: гість редакції Олександр Артеменко.
