(Зліва направо) Полтавка Олександра Волошина (скрипка та вокал), полтавка Вікторія Романенко – засновниця гурту (труба), киянка Ольга Шаповалова (гітара) та полтавка Олена Мясоїд (флейта).
Продюсер-мексиканець відкрив їх, перебуваючи у Полтаві, повірив у дівчат і вирішив дати гурту шанс за океаном. Як живуть полтавки у Латинській Америці – далі у матеріалі.
Довідка «Кола»: Гурт Moonlihgt існує чотири роки, створений у Полтаві. Спершу дівчата були лише інструментальним колективом, не використовували вокал. Пізніше почали і співати. Гурт грає музику в стилі електро-поп. Нині має три кліпи. Два – кавери пісень гурту Led Zeppelin та співачки Лани Дель Рей. Третій кліп – уже на власну пісню.
Учасниця гурту, полтавка Олександра Волошина, говорила з журналістом «Кола» по Skype із Мехіко, столиці Мексики. Саша – екс-солістка полтавських гуртів «Новое поколение» та Sashen’ka. Дівчина розповіла про особливості роботи в Мексиці, про складнощі та небезпеки, які чекають на іноземців у цій країні, а також поділилася планами гурту на майбутнє.
– Я потрапила у гурт Moonlihgt випадково. Мій тато в Полтаві зустрів одну знайому, яка розповіла, що хороший музичний проект терміново шукає скрипальку. Я спробувала, і мене взяли. Тоді ще про Мексику не йшлося. Гурт працював за контрактами в різних країнах. Тільки я стала учасницею гурту, ми отримали контракт на три місяці в Китаї. До цього я весь час була в чоловічому колективі, боялася, що, можливо, мені буде важко з дівчатами, але всі виявилися дуже привітні. Ми попрацювали у Китаї, потім трошки у Мексиці, після цього у Туреччині, але повернулися у Мексику. Адже в інших країнах це була тільки робота: відпрацювали контракт – і все. А в Мексиці з’явився продюсер, який інвестує в нас, із нами працює ціла команда – музичний продюсер із великим досвідом, який найпопулярніший у Мексиці, шоу-продюсер, стилісти, композитори, які пишуть пісні спеціально для нас. Раніше ми грали кавери – відомі хіти на наш манер. Але зараз у нас є власні пісні, кліпи. Тому тут є розвиток і майбутнє. Троє дівчат у гурті з Полтави. Одна – із Києва. До речі, із полтавськими ми навіть вчилися разом у музичному училищі, але тоді не знали одне одного.
Олександра Волошина на одному з інтерв’ю у Мексиці
Про продюсера
– Так вийшло, що наш продюсер Еміліо Гонсалес бував у Полтаві. Там він побачив відео, зацікавився гуртом, знайшов нас та запропонував співпрацювати. Я вже на той час була учасницею гурту. Ось так і почалася спільна робота. Це все сталося випадково, але ніби так і повинно було бути, – говорить Саша. – Він навіть знає багато російських слів і часто розуміє нас. Жартує, що при ньому нам спілкуватися небезпечно, адже він усе розуміє. Крім нашого гурту, він продюсує ще один.
Про мову
– Усі, хто з нами працює, знають англійську, тому спілкуємось англійською мовою, – розповідає Олександра. – Але я для себе вчу іспанську, по-перше, мені дуже подобається ця мова, по-друге, оскільки живемо в цій країні, то потрібно розуміти, що говорять навколо.
Про складнощі
– Мені було важко поїхати в іншу країну навіть на три місяці. Здавалося, що це щось нереальне. Я раніше так надовго ніколи не їхала з дому. І взагалі до того, як стати учасницею гурту, не була за кордоном. Спочатку дуже сумувала за домівкою та рідними. Але коли тебе весь час оточують хороші привітні люди, коли постійно відбувається щось цікаве, коли людям подобається твоя робота, то набагато легше. Найважче, звісно, – це те, що не можеш бачитися з рідними і друзями. Рятують тільки Інтернет та Skype. За цей час ми з дівчатами вже стали, як родина. Ми живемо разом, всі свята святкуємо разом і навіть День Святого Валентина, – усміхається Олександра.
Про небезпеку
– Дуже добре, що все, що нам потрібно, поруч. Ми живемо в хорошому районі, квартиру нам знімає продюсер. А так Мехіко – дуже небезпечне місто. Його називають одним із найнебезпечніших міст світу. Є особливі райони, де криміналу більше. Там краще не виходити самій, тим більше блондинці, – зізнається Олександра. – Для них ми, зі світлою шкірою та волоссям, особливі, цікаві, привертаємо увагу. Якщо потрібно збігати в магазин, то я вдягаю капюшон, спортивний костюм, щоб мати майже хлопчачий вигляд. Але це відбувається рідко. Із нами постійно є хтось із нашої команди, також є водій, який возить нас на тренування тощо.
Ще одна небезпека – тут бувають землетруси. Але вони не сильні. Місцеві говорять, що останній сильний землетрус був дуже давно. Але вночі інколи трапляється, що спиш і відчуваєш, що тебе хитає, як у потязі. Але я вже звикла.
Про творчість
– Спочатку ми тільки грали на інструментах. А зараз уже почали і співати. Трошки урізноманітнили репертуар, – розповідає Олександра. – Усі дні у нас розписані. Кожного дня щось відбувається. Фотосесії, зйомки кліпу. Буває по кілька інтерв’ю на день. Для радіо, журналів, газет. Виступаємо на телешоу. Якщо день більш-менш вільний, то ходимо у спортзал, на уроки хореографії та вокалу. Зараз ми готуємо своє повноцінне шоу. У кожного будуть сольні пісні та спільні. Усе це з хореографією. Співаємо й англійською, й іспанською. Усі, хто з нами працює, вже нам як родина. Одним словом, мені дуже подобається те, що ми робимо. Звісно, у нас бувають і вихідні, як правило, у ці дні продюсер придумує для нас щось цікаве – екскурсії в нові місця – і ми відпочиваємо.
Про дім
– Додому приїжджаю дуже рідко. Раз на півроку на тиждень. Коли я була вдома у Полтаві, то для мене було великою радістю просто побути у своїй кімнаті. Дуже в Мексиці сумую за друзями, родиною і за своїми собаками. Якщо ми надовго залишимося тут, у Мексиці, і вже точно не будемо жити на валізах, як останнім часом, то я хочу забрати свою собаку сюди. Ще дуже сумую за полтавською тусовкою, за концертами. Нещодавно я була тиждень в Україні, і так вийшло, що потрапила на концерт гурту «Трансформери», а це ж мої добрі друзі. Колись, тільки я починала працювати зі своїм колишнім гуртом у Полтаві, вони завжди допомагали, брали нас на всі концерти, фестивалі. Я навіть знімалася у їхньому кліпі. За цим усім у мене ностальгія. Дуже приємно було зустріти купу знайомих і приємно, що Валерій Мельник (лідер гурту «Трансформери», – авт.) запросив мене на сцену заспівати їхню пісню. Дуже багато було емоцій, від реакції публіки, від всього навкруги. Цього мені не вистачає, – зітхає дівчина. – Але треба розвиватись, іти далі. У моєму житті все змінилось. Я звикла до свого колишнього гурту в Полтаві, але хотіла спробувати щось нове. Коли їхала у Китай на три місяці, не знала, вийде у мене чи ні, думала про можливе повернення. А коли поїхала, то вже вирішила не повертатися у Полтаву. Захотілося подивитися світ, дізнатись щось нове, навіть вивчити трохи різні мови. Ідеально було б, якби можна бути такими успішними та затребуваними у себе в країні та подорожувати, працюючи в Україні. Але, на жаль, такої можливості немає.
Що мексиканці знають про Україну
– Перша реакція, коли мексиканці дізнаються, що ми з України – це дуже далеко. Думаю, що відомо про нашу державу їм мало. Ті, хто цікавиться спортом, ще знають Андрія Шевченка і братів Кличків, – говорить Саша. – Останнім часом, у зв’язку з подіями в Україні, наша країна стала більш відома для них через новини. А до цього більшість і не чула про неї. Для мексиканців Україна – це дуже маленька і далека країна. Адже тут лише у столиці населення 20-25 мільйонів, це половина населення, яке має вся Україна.
Про відмінності
– У Мексиці всі дуже привітні, навіть інколи занадто. Усі завжди усміхаються, нема похмурих та непривітних облич на вулиці, це мені дуже подобається, – розповідає полтавка. – Коли вітаються, обов’язково потрібно цілуватися в обидві щоки, якщо цього не зробиш, то вони навіть можуть це сприйняти як знак неповаги. І навіть ті, кого ти кожного дня бачиш, коли зустрічаєш знову, так радо вітаються, ніби не бачилися багато часу.
Також мексиканці надто не пунктуальні. Вони живуть повільно, не поспішають, постійно запізнюються. Ми навіть інколи сміємося з цього. Наприклад, наші стилісти кажуть, що прийдуть на 9-у ранку, щоб нас готувати до якогось виступу. Але ми знаємо, що вони прийдуть не раніше ніж об 11-й годині. Тому сміємося, що 9-а година це за мексиканським часом означає 11.00. Або говорять, що пісня буде готова у понеділок, але ми вже знаємо, що це буде у «мексиканський понеділок», а значить, не раніше п’ятниці. Чим ще для мене мексиканці відрізняються від нас, так це їх пристрастю до дуже гострої їжі. Є такі дивні особливості в їжі: цукерки з червоним перцем, фрукти вони їдять із сіллю. Але ми їмо, що звичне нам. Готуємо для себе. Та коли живеш тут, то, звісно, це трошки впливає і на наші вподобання.
Життя в Мехіко не дуже дешеве, зарплати в населення не високі. Працюють усі, навіть діти. Наприклад, показують якісь трюки біля дороги для водіїв авто за гроші. Тут є велика різниця між верствами населення. Середнього класу немає. Є або дуже багаті, або бідні.
– Я дуже рада всьому, що відбувається у моєму житті, і не шкодую ні про що. Сумую за минулим, але хочу мінятися, розвиватися. Якщо б я не поїхала, не познайомилася з багатьма людьми, багато чого б не дізналася, не побачила б, не зробила б. Полтавцям і українцям хочу побажати подорожувати, тому що це дуже цікаво, розвиває і навчає новому, але ніколи не треба забувати повертатися додому, – резюмувала Олександра Волошина.
Автор – Валентина Зайченко
До теми: Лідер гурту «ТІК» Віктор Бронюк: «Треба змінювати державу, починаючи з себе»
