Фото: Юлії Деркач
Проте про байкерську «двіжуху» у Полтаві тоді детально поговорити не вистачило часу. Нині ж часу на спілкування було достатньо.
– Я з 14 років їжджу на мотоциклі, – розповідає Сергій. – Це були переважно «Яви» та «Чезети». Наші я не визнавав, адже там навіть у керівництві з експлуатації було вказано, що їздити можна тільки по населеному пункту. Тобто виїздити на ньому за місто не можна, адже він може просто зламатися. Я подивився фільм «Янголи пекла» про байкерів, там було багато чоперів (великі мотоцикли), і вирішив, що поки у нас в країні не з’являться чопери, я не буду їздити на мотоциклах. Набридли мені «Яви» та «Чизети», і років 15-20 у мене не було мотоциклів, їздив на машині. А потім придбав собі чопер. Адже цей мотоцикл комфортний, у тебе рівна посадка, високе зручне кермо. Зараз це ще й вигідно, адже мій мотоцикл, наприклад, «їсть» до чотирьох літрів бензину. Байкери, які їздять на чоперах, не «літають», як «спорти» (спортивний мотоцикл, прим. авт.). Ти собі їдеш спокійно, слухаєш пташок, дивишся на природу, краса… Будь-які негаразди легше переживати, коли 20-30 кілометрів проїхав і відразу заспокоївся, душа розтанула… Як кажуть байкери: «автомобіль возить тіло, а мотоцикл – душу».
– Мені говорили, що байкерство виникло після війни у В’єтнамі…
– Байкери були з самого початку, як виникли мотоцикли. Потім почали створюватися, скажімо так, клуби за інтересами. Почали об’єднуватися люди, які їздили на одній марці мотоциклів. Першими були власники «Харлей Девідсон», адже цю марку випускають із 20-х років минулого сторіччя. А в 1960-х роках у США створили клуби «Янголи пекла» та «Бандитос».
Довідка «Кола»: Види мотоклубів
MG – MotoGang – «бандитський» мотоклуб із дуже жорсткою ієрархією і прихованими від публіки метою і завданнями.
МС – Motorcycles Club – традиційний мотоклуб зі строгими правилами та звичаями: тільки чоловіки, не гомосексуали, можливі расові критерії, іноді обмеження за класом та маркою мотоцикла.
MCC – MotorCycles Community – спрощена версія МС, на відміну від попередніх структур, не зобов’язані влаштовувати байк-шоу і байк-фестивалі, можуть не мати свого клабхауса (штабу), мають нашивки на грудях, або на рукаві, але за поширеними зараз «британськими правилами» МСС мають право на носіння нашивок на спині.
CMC – Christian Motorcycles Club – християнський мотоклуб, найчастіше ті ж МС з усіма традиційними правилами та звичаями, але в основі ідеології клубу лежать ідеї християнства.
LE MC – Law Enforcement Motorcycle Club – мотоклуб, що складається тільки з людей, службовців або тих, які служили колись у будь-якій державній силовій структурі: поліції, армії, МНС тощо.
MFC – Moto Fanats Club – клуб любителів мототехніки, не має обмежень за типом транспортного засобу та його кубатурі й навіть зовсім не обов’язково мати власний мотоцикл, щоб стати членом цього клубу.
RC – Riders Club – клуб любителів їзди на мотоциклах, зазвичай без якої-небудь ієрархії, клабхауса і жорстких правил.
OC – Owners club – клуб, який об’єднує власників мотоциклів одного виробника.
MM – Motorcycles Ministries – «мотоциклетне служіння», вид об’єднання байкерів під егідою різних протестантських церков, за структурою найближче до RC (чим і відрізняються від CMC), але мають християнство як основу своєї ідеології.
FMC, WMC – Female Moto Club, Women Moto Club – жіночий мотоклуб зі своїм статутом, правилами, звичаями, членами якого можуть бути тільки жінки.
GMC – Gay Moto Club – ЛГБТ (лесбіянки, геї, бісексуали та трансгендери) спільнота байкерів. Немає жорстких обмежень за гендерною ідентичністю. У європейських країнах переважно беруть участь у відкритті гей-парадів.
– А як виникли в Україні байкерські клуби?
– Наприклад, коли я їздив на мотоциклі у 17 років, нас уже було восьмеро. Ми їздили в Крим, на Кавказ, загалом, куди тільки не їздили. Ми ще не розуміли такого поняття, як клуб, але товаришували та разом їздили.
– Коли купили собі перший чопер, відчули себе справжнім байкером?
– У мене в Німеччині живе товариш, він привіз мені чопер «Сузукі Інтрудер» із об’ємом двигуна 400 кубічних сантиметрів. Я з нього і почав. Потім, на жаль, мені довелося його продати, щоб вилікувати дружину, у якої був рак. На залишки грошей, плюс позичив, купив собі «китайця». Тобто кожен обирає собі по кишені. Із задоволенням купив би собі ще одного «Інтрудера» або «Ямаху Драгстар», але я пенсіонер, а пенсія в мене – 940 гривень. За 44 роки не заслужив навіть тисячі гривень.
– А ким працювали?
– Я професійний музикант, барабанщик, працював у філармоніях та ресторанах. Можу і на інших інструментах грати.
– Я так розумію, що байкери – люди різних професій?
– У мене в клубі є і лікарі, і професори, і депутати. А також міліціонер, підполковник, зараз він на пенсії. Є також і люди робітничих професій – слюсарі, будівельники. Люди будь-яких професій захоплюються мотоциклами. Разом відпочиваємо та на зльоти їздимо.
Фото Андрія Іванова
«Є такі байкери, які можуть у пику дати, якщо сядеш на їхній мотоцикл»
– Як стати байкером?
– Із самого початку – потрібно любити свій мотоцикл. Не хочу образити жінок, можливо, навіть дужче за дружину. Тому твій байк повинен мати вигляд на сто відсотків: бути гарно оздобленим та пофарбованим, відмінно працювати. Якщо ти приїдеш до мене у клуб на іржавому мотоциклі, пофарбованому, як паркан, який ще й до того торохтить і весь у мастилі, і будеш казати, що ти «буайкєр» (останнє слово президент Палич сказав із «поультавським» акцентом – авт.), то який же ж ти байкар? Ти навіть мотоциклістом не можеш називатися, подивись на свій мотоцикл! Його любити потрібно, і він тобі відповість навзаєм. Байкер любить без тями свій мотоцикл. Є навіть такі, що можуть у пику дати, якщо сядеш на їхній байк. У мене є люди в клубі, які їздять на «Уралах» та «Дніпрах», але з першого погляду їх не відрізнити від «Харлеїв».
«Якщо, хтось хоче випити, а потім за кермо – до побачення»
– Як виник Ваш клуб «Орден орла»?
– Я спілкуюся з байкерами вже близько 12-14 років. Намагався їх збирати разом, років п’ять тому зібрав близько 180 осіб. Намагався їх здружити, але це складно, адже всі вони – люди різних світоглядів та професій. Зараз у мене в клубі старше покоління, їм усім за 40. Це ті, з якими я рік проїздив. Їм і запропонував відкрити клуб. Ми відкрили формальний клуб, тобто зареєстрували його в міськвиконкомі. У нас є документи, устав. Але потім усі пересварилися, і я здав документи та рік ні з ким не хотів розмовляти. Через кілька років мене вмовили знову відкрити клуб. Але на той час ми вже відкрили MCC-клуб. Ми не беремо туди людей, з якими щойно познайомилися. Хоча б рік маю з ним покататися. Подивитися на байкера, чи сяде він п’яний за кермо, чи ні. Я навіть після склянки пива за кермо не сяду. І від інших вимагаю. Якщо хтось хоче випити, а потім за кермо – до побачення. Або ж можна поставити байки та зібратися.
– У вас є клабхаус?
– Для цього потрібно платити за оренду, а ніхто не хоче. Скажу чесно, у мене в клубі є навіть мільйонери, але 50 гривень у нього випросити – марно. Кажуть, що не були б мільйонерами, коли б роздавали гроші. Саме тому я ніколи не відкрию формальний клуб, адже це дуже серйозна річ. Там є внески щомісяця на різні потреби. Наприклад, хтось розбився і потрапив у лікарню. Я намагався це робити, але доводилось за кожним бігати, щоб узяти гроші. Це дуже складне питання: гроші та байкери. Я вже втомився з ними воювати. Крім того, МС-клуб – це дуже серйозно. Раз не приїхав за вимогою клубу – штраф, вдруге не приїхав – тебе виганяють. Так, наприклад, організований клуб у Дніпропетровську.
