За цей час були поставлені більше 270 вистав. Мало хто в Полтаві принаймні хоча б раз не бував у гостях у лялькарів.
Театр ляльок постійно переїжджав
Історія Полтавського театру почалася 1938 року. Ідея створення належить його першому директору – Михайлу Заславському, але на шляху реалізації виникли певні складнощі:
– Було багато питань стосовно створення театру: де брати п’єси, ляльки, декорації. По допомогу я звернувся у Республіканський театр ляльок. Там мене познайомили з пані Тобілевич, яка дуже допомогла в організації. Художниця Раїса Марголіна зробила ескізи декорацій і ляльок для першої вистави. Київські товариші рекомендували професіоналів-лялькарів – Івана та Ларису Пронічевих. 26 вересня 1938 року ми отримали колишнє приміщення книжкового магазину на вулиці Фрунзе, 21. 29 жовтня 1938-го театр показав першу виставу «Іван та Воля», – написав у свої спогадах Заславський.
Протягом наступних десятиліть театр постійно змінював приміщення. Він розташовувався і на перевулку Гончарному, 10, і в бібліотеці на вулиці Ванцетті, 10.
І лише 22 березня 1983 року відкрили спеціально збудоване для Полтавського обласного театру ляльок приміщення на вулиці Пушкіна. І тепер діти приходять до цього «Казкового палацу».
Так само протягом усієї історії театру змінювався колектив, керівники. Зараз вже більше 12 років директором є Ірина Чернікова.
Під час німецької окупації театр офіційно закрили, неофіційно – актори продовжували грати
1941 року, за чотири роки після створення театру, почалася Велика Вітчизняна війна. Вона застала акторів під час гастролей у Лубнах. Напередодні окупації Полтави німецькими військами 18 вересня 1941 року офіційно обласний театр ляльок припинив функціонування. Якщо відомо, на цей період трупу театру імені Гоголя евакуювали до Росії, але лялькарів спіткала інша доля: чоловіків відправили на війну, інші розійшлись хто-куди.
Проте відомо, що під час окупації в Полтаві теж діяв театр. У його складі була і трупа лялькарів. Полтавський історик Юрій Гужва в одному зі своїх досліджень наводить витяг із архівного документу, в якому зустрічаються прізвища акторів Полтавського обласного театру ляльок, які працювали у ньому офіційно до окупації та після відкриття до звільнення Полтави 1943 року. Саме ці актори входили до складу театральної трупи в окупованому місті. Це і Варвара Монастирська, і Варвара Лукашевич. Художнім керівником був Антон Кононович, який 1943-го став директором новоствореної Полтавської обласної філармонії.
Першу виставу ця трупа дала у суботу 13 червня 1942 року, після чого актори збирали дітей майже кожного дня. Репертуар складався із вистав, які показували і в обласному театрі ляльок до війни – «Гусеня», «Котик і півник», «Наталка Полтавка».
Історики також стверджують, що театр часів окупації був створений не тільки для розваги. Усі, хто мав посвідчення актора або працівника театру, був убезпечений від депортації до Німеччини.
Звукорежисер, який писав Пугачову та Ротару, починав звуковиком у театрі ляльок
Для багатьох акторів Полтавський обласний театр ляльок був стартовим майданчиком. Їхня кар’єра починалася саме у стінах нашого театру. Зараз акторів можна зустріти на багатьох сценах України: в Донецьку, Харкові, Луганську, Кривому Розі, Запоріжжі, Києві.
Професійний шлях починала в Полтаві заслужена журналістка України, радіоведуча, директор радіо «Культура» Неля Даниленко. Так само заслужений працівник культури України Леонід Сорокін після навчання в полтавському музучилищі починав кар’єру звуковиком- електриком у Полтавському обласному театрі ляльок. Зараз його знають далеко за межами України і по праву називають класиком звукорежисури. Він записав музику до більше ніж 60 кінострічок, серед яких «Три мушкетери», «Карнавал», «Ах водевіль, водевіль» та інші. Записував пісні для Софії Ротару, Йосипа Кобзона, Льва Лещенка, Валерія Леонтьєва, Миколи Мозгового, Миколи Гнатюка.
Працівники обласного театру ляльок також пишуть історію мистецької Полтави. Віктор Мірошниченко, який певний час був режисером, заснував театральний факультет у Полтавському музичному училищі імені Миколи Лисенка. Близько двох років у театрі пропрацював і заслужений артист України Віталій Кашперський, який потім очолив театральний факультет музичного училища.
Перший український театр, який відвідав Китай, – Полтавський театр ляльок
За останні 12 років театр побував майже на 35 міжнародних фестивалях в Україні та за кордоном – Білорусі, Сербії, Литві, Туреччині, Росії, Тунісі, Болгарії, Азербайджані, Вірменії. Скрізь вистави Полтавського обласного театру ляльок отримували особливу увагу глядачів та відзнаки журі.
Не менш широка географія гастролей театру. Виділити країну, у якій виступи запам’яталися найбільше, – неможливо. Із найбільш екзотичних пригадують поїздку до Ірану 1998 року. Під час подорожі українським дівчатам іранська сторона власним коштом видала довгий одяг, хустини, а з яскравою помадою довелося попрощатися. Крім того, українську трупу супроводжували охоронці, адже наші жінки дуже подобаються гарячим чоловікам Сходу.
Особливою стала і поїздка до Китаю. Після укладення угоди між Україною та Китаєм 1994 року про культурне співробітництво саме полтавські лялькарі стали першою делегацією, яка побувала в Піднебесній.
Врешті 2013-го, саме в рік 75 ювілейного театрального сезону, Полтавський обласний театр ляльок теж відкрив свої двері для 9 театрів під час міжнародного фестивалю «Зоряний шлях». Не зважаючи на те, що цей фестиваль став першим у Полтаві, всього через кілька місяців після його завершення іноземні колективи почали надсилати пропозицій для участі в наступному «Зоряному шляху». Цьому спряли ті відгуки, які написали у себе вдома колективи з Естонії, Азербайджану, Вірменії, Болгарії та інших країн. Це при тому, що наступний фестиваль повинен відбутися не раніше 2015 року.
Аби разом приїхати до Полтави, родина Вітрюків одружилася після училища
Часто у творчих колективах – як у справжній родині. Так склалося і в Полтавському обласному театрі ляльок. Тут працюють і династіями, і родинами. Наприклад, сім’я Безулі – Василь Іванович та Марта Михайлівна – присвятили полтавському театру більше тридцяти років роботи. Вони і досі працюють над художнім оформленням вистав разом в одній майстерні.
Алла та Микола Вітрюки – випускники Дніпропетровського театрального училища. Їх мали відправити в різні театри у різних містах: Миколу – до Полтави, Аллу – до Запоріжжя. Закохалися одне в одного ще в університеті, й так сильно не хотіли розлучатися, що влітку одружилися. Ось і потрапили до Полтави разом 1984 року.
Творчий колектив – особливий, говорять у театрі. Завжди є мистецьке суперництво. Проте за десятки років лялькарі настільки зріднилися, що театр став другою домівкою, а колектив – другою родиною. Тут усі радіють і сумують разом.
Жінка приїхала з іншого кінця світу показати полтавський театр онучці
У театрі ляльок вважають, що попри усі сучасні розваги – кіно, комп’ютер – діти ніколи не припинять любити вистави ляльок. Як приклад – не тільки реакція дітей на побачене на сцені.
У книзі відгуків є запис:
– Щиро вдячна за вашу працю. Ви несете щастя, світлі почуття дітям та їхнім батькам. Я – українка, проживаю зараз у Японії, моя дочка – японка. Одна із причин приїзду до України – відвідання вашого театру. Хочу щиро вас запевнити, що кращих казок для дітей я не бачила. Так тримати. Куратомі Ольга.
Ця жінка приїхала із Японії з онучкою, аби показати їй вистави театру, на яких виросла сама.
