Фото з сайту pann.at.ua
Думки народних майстрів з приводу доцільності проведення
Сорочинського ярмарку розділилися. Алла Маркар’ян, голова Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, переконана, що в основі Сорочинського ярмарку повинно бути народне мистецтво. Нині ж на тут майстрам жодної шани. Вони давно припинили бути взірцем у Сорочинцях: ані пільг, ані належних умов для торгівлі для них не створюють. Приміром, ніхто з них наперед не може бути впевненим, де саме буде його місце торгівлі.
– Часто буває так, що наші місця десь далеко, а на центральній алеї торгують не майстри і продають «українські» вироби, зроблені у Китаї, дешеві відверті кітчи тощо, – зауважила Алла Маркар’ян.
Тому востаннє родина майстрів Маркар’ян (вони займаються різьбленням по дереву, вибійкою, лялькарством, мозаїкою на склі) брала участь в Сорочинському ярмарку 2008 року.
Ставши головою осередку, Алла Маркар’ян кілька разів зверталася до дирекції з проханнями. Зокрема наголошувалося на таких пунктах:
– запрошувати майстрів, які працюють тільки в народних традиціях;
– визначати пріоритетні місця розташування для полтавців;
– членам та атестованим майстрам Національної спілки майстрів народного мистецтва України надати пільги з оплати, згідно із законодавством;
– проведення майстер-класів повинно бути платне.
Жодного пункту не було виконано.
– 2008 року заплатили за участь в ярмарку 3 тисячі гривень, а заробили лише 1500, – зауважила майстриня. – Тому наші майстри з більшим задоволенням їздять на міжнародні ярмарки, фестивалі, свята в Польщу, Туреччину, Великобританію, Сербію. Там безкоштовні і місця, і проживання, і ставлення шанобливе, а майстер-класи платні.
Алла Петрівна зауважує, що справа не в меркантильному, раціональному підході до цього питання, а в духовному. Адже саме традиційні предмети побуту і є ознакою народного мистецтва, національного середовища України. Василь Парахін, відомий український мистецтвознавець, казав, що без національного середовища неможливе повноцінне життя і побутування національного духу.
Натомість Віра Забора, заслужена майстриня України, цього року збирається їхати на Сорочинський ярмарок. Вона розповідає, що ще на початку квітня заплатила за містове – 2 700 гривень.
– Мені, як заслуженому майстру України, 2 метри площі дають безкоштовно, – коментує пані Віра. – Я вже років 16 їжджу на ярмарок у Сорочинці. За цей час він дуже змінився, колись було чисте поле, а тепер облаштували територію.
Жінка визнає, що за містове і справді доводиться багато сплачувати, але разом із тим наводить приклад ярмаркування в українській столиці:
– Лише за 3 дні торгівлі в Києві на так званих ярмарках, організованих «на підтримку українського виробника», майстри сплачують 1200 гривень. Хіба це дешевше?
Щодо майстрів, які відмовилися від участі в Сорочинському ярмарку та скаржаться на високе містове та погану торгівлю,Віра Забора каже:
– Звісно, всім не вгодиш, але треба враховувати й роботи майстрів. Я, наприклад, займаюся вишиванками, їх завжди гарно купують.
А от скасовувати ярмарок, на думку заслуженої майстрині, не варто. Хіба що потрібно відмовитися від помпезності та концертів.
Нині у доцільності проведення Сорочинського ярмарку не сумнівається лише його організатор Світлана Свищева.
