– Займаюсь волейболом вже десять років, – розповів Олексій. – Навчався у звичайній полтавській школі №5. У п’ятому класі до нас завітав Анатолій Іванович і запросив до спортивної школи. Дуже вдячний йому, бо саме в Полтаві я всьому навчився, а потім лише вдосконалював те, що отримав тут. Із 9 по 10 клас грав за команду в Маріуполі.
- Потім вирушив до Ярославля, де тренуюся і граю за місцевий «Ярославич». Головний тренер моєї команди також є головним тренером збірної Росії, тому потрапити туди було трохи простіше. Також я навчаюсь на третьому курсі на факультеті фізичного виховання.
- В Ярославлі ми п’ять днів тренуємося, один – відпочиваємо. Наша команда грає в Супелізі, в минулому сезоні посіла восьме місце. До чемпіонату Європи готувалися чотири місяці, були збори у Білорусії, Польщі, Болгарії, Марокко.
Перший тренер 19-річного юнака Анатолій Офат одразу зрозумів, що юнак має велике майбутнє.
– У нас в школі ще не було учнів з такими даними, – розповів Анатолій Іванович. – Зараз у нього зріст два метри шість сантиметрів. На першості Європи по рейтингу хлопець мав друге місце по результативності у своїй збірній. Взагалі, щоб зрозуміти досягнення Олексія, потрібно знати що команд в російській Суперлізі та Вищій лізі 80. В кожній по 20 спортсменів. Тобто потрапити до збірної Росії – це вже нереальне досягнення, бо конкуренція там величезна. У російських командах грають легіонери з усього світу – кращі гравці спокійно заробляють мільйон доларів за сезон.
У Російській Федерації юнаку живеться простіше
– Чомусь в Росії мені жити простіше і легше, – розповів Олексій. – Просто там я затребуваний, я потрібен як гравець, а не залишений сам по собі. Українських команд, які можуть дати нормальні умови, просто немає. Коли розпалася команда із Маріуполя, то мене у збірну Україну не брали, довелося поїхати до сусідньої країни. Тепер я громадянин Росії, маю контракт із волейбольною командою, отримую цілорічну стипендію. Заробляю тридцять тисяч рублів щомісяця (близько 6 тисяч гривень - прим.авт.)
Чемпіонат Європи був справжнім випробуванням для спортсменів.
– На європейській першості слабких супротивників не було, – розповів Олексій. – Ми ціле літо вивчали комбінації, тому в цьому була наша перевага. Серби дуже технічні та емоційні, дуже себе переоцінюють. Просто в минулому році вони виграли світову першість, але ми їх перемогли. Німці також дуже виросли в техніці. А от болгари у трьох товариських зустрічах нас здолали. Коли у фіналі ми зустрілися і програли першу партію, то вже й засмутилися. Але головне у волейболі – характер. І ми змогли перемогти, хоча до останньої секунди не були впевнені у цілковитій перемозі.
Денис Скриль
