– Мій дідусь Сергій Костюченко народився у 1920 році в Луганську, рано залишився без батьків, виховувався в інтернаті, – каже Ольга. – Там йому довелося несолодко, на його руках старші вихованці тренувалися робити татуювання.
Пізніше його всиновили сестра по материній лінії Людмила Бистрова з Ленінграда (нині Санкт-Петербург). Вона жила разом із сестрою, обидві товаришували з дружиною Леніна, Надією Крупською, та першою у світі жінкою-міністром Олександрою Коллонтай. Вони часто приходили до жінок, що всиновили хлопчика, на гостину. На той час дідусю було 13 років, вони приносили йому светрики. У родині Бистрових видатних рядянських жінок називали просто: Надійка та Шурочка. До їхнього приходу оселю ретельно прибирали.
Після школи Сергій Костюченко навчався на слюсаря, ним і працював.
Полтавець служив у відомій контррозвідці «Смерш»
У 1940 році призваний на військову службу в Радянську армію.
– Службу мій дідусь проходив у Москві, в полку спецпризначення по охороні Кремля, – каже дівчина. – Закінчив полкову школу, курси командирів взводів. Отримав звання лейтенанта. Коли почалася війна, просився на фронт захищати Батьківщину від загарбників. Але йому та іншим військовим довгий час не дозволяли – вони мали захищати Москву, Кремль. Проте після численних дідусевих рапортів із проханням був відкомандирований на фронт.
Служив Сергій Костянтинович командиром взводу у 408-ій розвідувальній роті 336-ої стрілкової дивізії. Довелося побувати на Західному, Брянському, Першому Українському, Білоруському, Прибалтійському фронтах. У 1944-му служив у контррозвідці «Смерш».
– Під час служби у «Смерші» розчаровувався у деяких своїх командирах, як виявилося, були зрадники серед своїх, – переповідає полтавка слова дідуся.
Під кулями біг до коханої
– Дідусь часто розповідає історію свого знайомства з бабусею, – каже Ольга. – Вони познайомилися приблизно наприкінці 1942 року. Олена Володимирівна була на той час начальником аптеки. Дідусь, коли вперше її побачив, закохався. Почуття вони пронесли через усе життя. Дідусь міг під кулями бігти до аптеки, щоб дізнатися, як його кохана, забував про безпеку. Будь-якої миті могла чекати на закоханих смерть. Але навіть у буремний час залишалось місце для романтики: одного разу дідусь влаштував майбутній дружині романтичну поїздку на німецькому мотоциклі, повіз у березовий лісок на прогулянку.
Кров нареченої врятувала життя
У 1944 році Сергій Костюченко був тяжко поранений, на нозі почала розвиватися газова гангрена.
– Лікарі навіть відмовлялися оперувати, деякі пропонували ампутувати ногу, та дідусь від такого виходу відмовився, – каже внучка. – Один лікар усе-таки погодився робити операцію, але потрібне було переливання крові. Моя бабуся запропонувала свою, життєво необхідна рідина підійшла. Операція пройшла успішно, лікар ще жартував потім, мовляв, «у тебе тече жіноча кров, будеш жити довго».
Два роки тому Олена Володимирівна померла, перед тим хворіла.
– Дідусь усе життя настільки любив бабусю, доглядав за нею, піклувався, навіть не відразу сказав нам про смерть, хоча живемо в одній квартирі, – каже Ольга. – Уже потім ми дізналися, що перед смертю бабуся трималася за руку коханого чоловіка, посміхнулася йому й покинула цей світ.
Перенести тяжку втрату дружини Сергію Констянтиновичу допомогли діти й онуки, заради яких він зараз живе.
– Зараз, у свої 90 років, дідусь кожного ранку робить зарядку, любить спілкуватися з молоддю, розповідати про своє нелегке життя, – каже Ольга Костюченко. – Я рада й горда, що маю такого дідуся.
Довідка
Під час військового навчання і служби Сергій Костюченко бачив Йосипа Сталіна, Уїнстона Черчилля, Георгія Жукова та багато інших видатних людей.
