 | Наталія: – Найяскравіше 1 квітня у мене було декілька років тому. На його фоні усі жарти здаються не такими й веселими. Я була тоді вагітна і лікарі ставили мені термін пологів на 8 березня. Але час минав, а я так і не дочекалася березневого подарунку. Всі мені телефонували, питали, чи я ще не мама і жартували, що станеться це не 8 березня, а 1 квітня. Спочатку я не дуже хотіла, щоб дитина народилася в цей, так би мовити, несерйозний день, адже всі лише жартують. У кінці місяця я вже не витримала, пішла до лікарів і вимагала мене оглянути, адже вже майже місяць пройшов, як я мала народити. За день до 1 квітня мені зробили УЗД. Лікар тоді ще сказала: «Не турбуйтеся, все нормально. Подивіться на вашого хлопчика, він усміхається вам, точно готує якийсь сюрприз». Так і сталося –1 квітня я народила. Коли я зателефонувала друзям і колегам, щоб повідомити, що стала мамою, мені спочатку не вірили. Вітали з Днем сміху і думали, що я жартую. Доводилося пояснювати, що це не жарт. |
 | Таяна: – Одного разу 1 квітня я прийшла до свого знайомого, який симпатизував мені. Запитала, чи в нього є знайомі стоматологи, які можуть зуби вставити. А він здивувався, говорить, що в мене мама стоматолог. Я йому сказала, що в мене дуже делікатна ситуація і моя мама відмовляється мені допомогти. Тоді він поцікавився, що мені потрібно. На той момент мені було приблизно 22-23 роки. І я йому говорю, що познайомилася з одним старим євреєм. Йому вже за 60. Він виїжджає до Ізраїлю і бере мене з собою. У нього дуже багато золота і немає можливості його вивезти. І він мені поставив такі умови: я повністю повинна зробити собі усі зуби із його золота. Мені потім ці золоті коронки в Ізраїлі знімуть. Як тоді на мене кричав мій друг. Казав, що я хвора, ненормальна. – А ще колись я працювала на складі у «Полтававодоканалі». Пишу заявку на потрібні матеріали на головний склад і вписую в кінці туди повітряні кульки – тисяча штук. Мій керівник перевіряє й підписує. І далі мені потрібно йти до керівника «Полтававодоканалу». Він теж підписує. Зазвичай він запитує, чого там, наприклад, так багато люків. Закреслює часто і замість чотирьох пише два. Він дуже ретельно передивлявся кожну заявку. У мене руки тряслися, бо переживала, що він може не зрозуміти мій жарт. Цього разу він читає уважно, перепитує, чому так і доходить до останнього пункту. І запитує: «А це ще що таке?». Я кажу, що скоро ж 1 травня і нам потрібно готуватися, от і кульки повітряні. Він говорить, що це дивно і підписує. У мене взагалі мета була його розвеселити. Я думала, що він засміється і викреслить, як звичайно. І тут він підписав, і в мене на руках заявка на склад з цими кульками. І що робити? Думаю, треба грати далі. Я йду на склад. Даю заявку завскладу, він бере її і видає все за списком. Я зрозуміла, що він дійшов до останнього пункту, коли почула нецензурну лайку. Він вилетів з криками кудись щось з’ясовувати. А я кричу: «Стійте, це ж 1 квітня!». Як у нас всі на роботі потім сміялися. |
 | Людмила: – На 1 квітня розіграші звичайно завжди були, але я не пам’ятаю чогось такого надзвичайного. Це звичайний день і він спокійно проходить. Жарти не дуже люблю. Не люблю, щоб наді мною жартували і сама не дуже жартую. Найчастіше розіграші трапляються, коли я на роботі. Мені говорять, що викликають до керівника: «Йди швидко, там щось сталося і зараз тебе там не хвалитимуть». Коли працюєш, заклопотаний, то не згадуєш про 1 квітня. Швидко встаєш і летиш, заходиш до керівника. А він, здивований, на тебе дивиться. Перепитуєш: «Викликали?». А він: «Та, ні, нічого такого». Тоді вже здогадуєшся, що це жарт і вибачаєшся. Це такі у нас трапляються розіграші. А так – нічого особливого. |
 | Олег: – Щодо жартів на День сміху, то я не жартую. Я серйозний чоловік. А взагалі, я не вважаю 1 квітня великим святом. Вважаю, що це більш молодіжне свято, молодь повинна радіти щасливому життю і жартувати. Коли ж мене розігрують, то я ставлюся до цього толерантно. |
 | Валентина: – У мене якось нічого на 1 квітня не було. Мені здається, що це зараз День сміху вважають святом. Раніше менше жартували. Але якщо мене хтось розігрує, я нормально до цього ставлюся. 1 квітня так і повинно бути. |
 | Володимир: – Якихось яскравих жартів першоквітневих я не пам’ятаю. Друзів я не розігрую. Люблю пожартувати над ворогами. Можливо ,вам відомо, що таке DOS –атака, спам… Я програміст і так жартую. Але це не завжди вдається саме 1 квітня. |
 | Едуард Дмитрович: – Я до розіграшів ставлюсь позитивно. Звичайно ж я когось розіграю 1 квітня й мене хтось розіграє. Я ще не думав, як буду жартувати, але це будуть не злі жарти. Зараз я не пригадую якихось розіграшів, розказати вам нічого такого не можу. Але цього року щось таке буде, когось легко підколю. |
 | Настя: – Зараз я нікого не розігрую. Це в школі було, класу до 5-6. Ми кнопки підкладали на стільці. А так – не пам’ятаю нічого вже. На такі жарти ніхто не ображався, бо це ж 1квітня. |
 | Валерія: – Я не пригадую жодних першоквітневих історій. Ми не дуже вдавалися в це свято і не жартували. Якщо ж цього року прийде в голову якась цікава ідея розіграшу, то я пожартую. |
 | Тетяна: – Я нічого цікавого, пов’язаного з 1 квітня, не пригадую. Великим святом я цей день не вважаю. Але, якщо людям цікаво попідколювати одне одного, то чому б і ні. Всі жарти у нас були буденними. Наприклад, когось налякати. А чогось оригінального не було. І взагалі, з кожним роком, з віком ми жартуємо все менше. |
 | Ігор: – Я 1 квітня не жартую. Це взагалі не свято. |
 | Олександр: – 1 квітня ми анекдоти розказуємо. Це ж Свято сміху. Підколюємо з друзями одне одного. Можемо і в шафу заховатися, щоб злякати, усяке буває. Всі жарти потрібно сприймати нормально, бо це ж 1 квітня. |
 | Сергій: –1 квітня розіграти друзів можна. Можна сказати, що шнурки розв’язані наприклад. Я сам на жарти 1 квітня не звертаю уваги. Я пам’ятаю, що в такий день треба бути серйозним, тому і не піддаюся на провокації. |
 | Володимир Петрович: – Я зараз нікого не підколюю. Колись у молодості було таке, а зараз ні, не ті вже роки. Говорили, сходи кудись, хтось тебе там хотів побачити. А так, у моєму житті не було таких жартів, щоб до плачу. Але були різні підколки. Посилали кудись, а мене там не чекали. А я кажу, що не може бути такого. Мені ж серйозна людина сказала. А у відповідь: «А ти на календар дивився?». |
| Олександр (не захотів фотографуватися): –1 квітня ми з друзями звичайно ж любимо пожартувати. Але у нас часто такі жарти, що в газеті такого не розкажеш. Раніше, коли молодшими були, могли «швидку допомогу» додому комусь викликати, пожежну машину. На такі жарти друзі не можуть же ображатися, бо якщо ображаються, то вони не друзі вже. А от медики і рятувальники по-різному реагували. Один випадок був… але про це краще помовчати… | |
 | Наталка: – Взагалі, я рідко жартую над своїми друзями 1 квітня. Але одного разу, коли була ще студенткою, трапилася дуже кумедна історія. На День сміху ми разом із подругами вирішили пожартувати над сусідами по гуртожитку. Хлопці любили співати під акомпанемент гітари. От ми й вирішили інструмент поцупити. У час, коли вдома був один мешканець кімнати, ми підіслали свого «агента», яка повідомила, що всю трійку викликають до коменданта гуртожитку. Зрозуміло, хлопець одразу ж помчав на аудієнцію до коменданта, не зачинивши дверей. Отож гітара легко опинилася у нас. Музиканти довго шукали у гуртожитку свій інструмент, але ми старанно переховували його в надійному місці. Як же було прикро, коли ми дізналися, що в хлопців цього дня повинен бути концерт! Але було вже пізно: ми знаходилися в університеті на парах, а гітара – в гуртожитку, і віддати її було нікому. Та нам все-таки пощастило. Концерт скасували, бо не було світла, а ми залишилися живими, бо невідомо, щоб могло б бути, якби гітара хлопцям виявилася справді потрібною. |
Результати он-лайн опитування, як проводять День сміху в Полтаві, можна переглянути тут, а також взяти участь у новому опитуванні від "Кола"
Запитували: Валентина Пустовіт, Ольга Матвієнко
