Роботи пані Тетяни можна побачити до 22 грудня в обласній науковій бібліотеці імені Івана Котляревського. Як жінку захопило це давнє мистецтво, її здобутки та загалом про себе ще й як дитячу письменницю розповіла «Колу».
Тетяна Ваценко. Фото Ніни КорольКожен із нас хоч раз у житті намагався витинати, навіть не підозрюючи, що доторкається до прадавнього мистецтва: сніжинки, янголи на ялинку та на вікна перед Новим роком – то і є витинанки. Але спробувавши, багато хто кидає цю справу, згадуючи знову лише напередодні свят. Між тим витинання (вирізування) сягає своїм корінням сивої давнини, коли люди хотіли прикрашати своє житло, побут, навіть не маючи паперу. Нині найчастіше витинанки можна побачити з паперу, бо він доступний. Тетяна Ваценко – одна із 5-ти майстрів, які творять витинанки на Полтавщині. У когось це хобі, як от у родини Пілюгіних із Решетилівки, адже вони більш знані як килимарі. А ось у Тетяни Федорівни це і захоплення, і світ її думок, і теперішнє життя, і майбутнє.
Здавалося б, що там складного – вирізати ножицями чи різаком? Однак у тому то й справа, що дійсно робити це майстерно, з продуманим сюжетом, небанальними образами або традиційними, але в авторській обробці – під силу не багатьом.
За роботою. Фото надане Тетяною ВаценкоНа пальцях з’являються ґулі, мозолі, особливо на вказівному, від тривалої і скрупульозної праці, іноді вони криваві. Руки німіють, болять. Але це не зупиняє Тетяну Ваценко – вона продовжує творити свої витинанки, правда, робить перерви, щоб руки та очі відпочили.
Ранні роботи. У них були мультяшні образи, іноді радянськіНині пані Тетяна працює художником в обласній філармонії. Витинанка захопила її років зо три тому, але до цього жінка йшла довго, адже з дитинства любить графіку і часто використовує її у своїх роботах. А графіка та витинанка – подібні, зазначає майстриня.
Маленькою Таня самостійно записалась в художню школу, хоч там уже закінчився набір. Але в очах дівчинки було стільки бажання, що педагоги узяли дитину, і там вона почала розвивати свої здібності.
Чим відома та хто цінує роботи
Нині Тетяна Ваценко – атестований майстер народної творчості Національної спілки майстрів народного мистецтва. Має надію, що стане членом цієї спілки.
Минулого року вона отримала обласну премію імені В. Короленка. У музеї Володимира Галактіоновича того ж року була і перша персональна виставка її витинанок.
Короленко роботи Тетяни Ваценко– Це дуже почесно для мене, – ділиться Тетяна Федорівна.
Майстриня двічі побувала зі своїми роботами в Любліні (Польща) на Ягелонському ярмарку, де майстри з різних країн представляли свої витвори. У Щецині (на півночі Польщі) теж побувала – там проходив XVII фестиваль України в Польщі. За кордоном давала майстер-клас для дітей. Також пані Тетяну та її витинанки можна бачити на різних ярмарках.
У ПольщіЗагалом як передавати свої знання і вміння, знає, адже за плечима багаторічна педагогічна праця у школі №5. Там мала студію, де навчала дітей образотворчому мистецтву, у тому числі витинанкарству. А потім їй запропонували працювати у філармонії, де мріють, щоб своїм хобі художниця прославляла і цей заклад.
Нині її роботи є у приватних колекціях у Росії, Польщі. Німеччині. Поціновувачів цікавлять національні символи та творчий підхід, авторське бачення у роботах Тетяни Ваценко.
– А ви б могли для мене зробити жар-птицю? – замовляє жінка на виставці. – У мене такий душевний стан, що хочу собі у квартиру таку птаху – яскраву, велику.
Такі наставники, як Євген Пілюгін, високо оцінюють зростання майстрині. Адже були в неї спочатку мультяшні, дитячі образи (адже вона і дитячий письменник), а часом радянські. Кольорів використовувала мало. Зараз її витинанки – це вже величні роботи, у яких є і глибина, і багата колористика, і безліч дрібних деталей, а їх так непросто вирізати й наносити на папір.
Буває, що авторка ледь не плаче над своїми роботами, бо довго не виходить щось.
Уночі сняться ідеї і найкраще працюється
В основному любить творити свої картини вночі.
– Найкраща пора – коли родина вже повечеряла, уроки син і онук уже приготували, і всі вкладаються спати. Тоді я можу працювати, і ніхто не заважатиме, – розповідає пані Тетяна.
Найдовше народжуються саме ідеї, іноді приходять уві сні. Тоді майстриня схоплюється серед ночі і починає робити ескіз, поки не забула.
Іноді засиджується до 3 години, а на роботу ж треба рано.
На деякі витинанки йде кілька днів, а деякі виношує і втілює по кілька місяців, переінакшує.
– От «Козака Мамая» задумала, усе він мені не йшов, читала багато про образи, що кожен символізує, адже зайвих деталей не повинно бути, – каже жінка. – Але і позаду голе тло теж не годиться. Думала, там жіночий образ має бути, але який? І от мені здалось, що там гармонійно вписуватиметься дівчина, над нею – калина і дуб. Нині це бачите на картині.
До речі, виставка відкрилась 2 грудня, а 1-го пані Тетяна святкувала день народження. Правда, він був у клопотах через організацію виставки. Уранці доробляла свого «Мамайчика», бо увечері уже сил не було і родина чекала маму, щоб відсвяткувати за сімейним столом.
У родині – і актори, і бандуристи, і каскадери
Родина Ваценків із онуком ЯрославомУся родина в пані Тетяни творча. Чоловік – будівельник. Донька Тетяна також творча людина – вона актриса театру в Києві. А хобі її – бісероплетіння. Як розповіла про неї мама, Таня робить гарні жіночі прикраси в національному стилі.
Син Олексій, який вчиться у 7-му класі, грає на бандурі. А зять – каскадер. Знімався у багатьох фільмах та серіалах, серед них – про Богдана Хмельницького та нова картина про Чорнобиль «Метелики».
– Мій тато сам стрибає з багатоповерхівок, – хвалиться Ярослав, онук Тетяни Федорівни.
У молоді роки пані Тетяна разом із чоловіком та донькою мали теж екстремальне хобі – виступали в самодіяльному цирку.
Родина веде здоровий спосіб життя, дбає про екологію: усі мають велосипеди: як виїздять, то й місця мало на вулиці. А от витинанками ніхто не займається окрім Тетяни Федорівни. Кажуть, навіть не бачать, коли мама їх створює.
Удома в творчої родини є черепаха Тортила, корела Кіра, кіт Рижик. Кіра дуже балакуча.
– При ній багато говорити не можна, адже усе копіює, звук СМС теж. Зять аж кидається – а то Кіра, – ділиться пані Тетяна.
Нині Тетяна Ваценко працює над своєю книжкою, яка матиме назву «Країна Навпакинія».
– Туди увійдуть мої вірші, уже залишилось 12 сторінок допрацювати, ілюструю у кольорі. Сподіваюсь, за півроку полтавці побачать книгу, – поділилась планами художниця і письменниця.
Пані Тетяна мріє, що наступного року вона поїде на Міжнародний симпозіум, де обмінюватиметься досвідом та покаже свої роботи митцям із різних країн.
Техніка витинання притаманна не тільки слов’янській культурі. На батьківщині паперу – в Китаї – це мистецтво називається «Цзяньчжу», в Європі – силуетне витинання. Витинанки різних місцевостей мають самобутні риси, властиві лише цьому певному регіону.
Витинанка та її історія
Витина́нка (від українського слова – «витинати», «вирізувати») – вид давнього слов’янського, зокрема українського народного, декоративного мистецтва. Включає сюжетні та орнаментальні прикраси житла – ажурні, силуетні тощо. Виготовляється з допомогою ножиць, ножа, сокирки тощо. Матеріал для витинанок – папір (білий або кольоровий), дерево, рослинні заготовки. Використовують витинанки для прикрашання приміщення (хати) – стін, вікон, полиць, коминів, печей. Витинанки використовують як у побуті, так і перед релігійними чи світськими святами.
Традиції витинання на території України віднаходять зокрема у трипільській кераміці. Зустрічаються витинанки в артефактах кочових народів Алтаю, на півночі Європи, Балканах і в слов’ян. Це часто ажурні аплікації зі шкіри і хутра на одязі і предметах домашнього побуту. У VII-XII ст. у Китаї набули широкого поширення паперові прикраси: зображення божеств, духів, драконів, квітів, птахів, риб, які наклеювали на вікна. У XIII ст. подібні витинанки були розповсюджені в Персії, згодом – у Європі. У XVI ст. з’явилися кустоди – орнаментальні ажурні шкіряні підкладки під канцелярську печатку. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з’являються у середині XIX ст.
Матеріалом сучасних витинанок є глина, метал, дерево, тканина, камінь і традиційно папір (за матеріалами uk.wikipedia.org).
Дерево життя (в центрі) Між вікнами в українських хатах висіли витинанки із зображенням Дерева життя. На гілках цього дерева сиділи птахи, знизу можна було побачити людські фігури або силуети звірів. Символ Дерева життя – сім’я.
До теми: Полтаву заполонила тильдоманія (+фото).
