30 листопада. 2013 року. Субота. Прокинувшись зранку, я за звичкою став листати стрічки соцмереж, аж раптом побачив відео побиття студентів. Я зрозумів, що з Україною сталося щось недобре. Звісно, з нашою державою недобре стається дуже часто. Перед тим Янукович не підписав закон про Євроінтеграцію, це також було дуже образливо, наприклад. Проте цього разу владу занесло і навіть трохи закрутило. У мене виникло спонтанне бажання поїхати у столицю та висловити свою громадянську позицію, а головне домогтися справедливості.
Проконсультувавшись із знайомим київським журналістом, вирішив все ж поїхати і «обуритися» в Києві. Принаймні, мені на той момент здалося, що так буде ефективніше, ніж «обурюватися» за місцем проживання. Тож, зібравши команду із журналістів місцевих видань, вирушили в путь.
Їхали ми потягом Луганськ – Київ. І по приїзду до столиці вирушили на місце збору – парк напроти університету Шевченка. Проте спочатку пройшлися центром міста.
Коли розпочалася хода ми були просто шоковані кількістю людей, які вийшли тоді першого грудня на протести. Саме тоді я відчув, як люди відверто і щиро раділи одне одному, навіть, якщо були незнайомі. Перепитували один в одного – звідки, браталися, ділилися враженнями і так далі. Всі були об’єднані єдиною спільною метою – зробити Україну кращою.
Потім коли розпочалося основне дійство з полум’яними промовами зі сцени (причому говорили переважно ті, кого зараз не дуже люблять у народі), наша компанія трохи розділилася. Ми з колегою, вислухавши десь години дві «полум’яних промов», потім зустрілися з усіма, щоб зігрітися і випити чаю.
У той же час у новинах прочитали, що на Банковій, якійсь «заміс». Тому ми вирішили направитися туди. Коли прийшли на місце – колеги розумно вирішили потриматися подалі. А я вирішив зняти і тому занурився у натовп. На жаль, нічого путнього не вдалося зафільмувати, оскільки дуже швидко надихався газу, який пускали ВВ-шники та «Беркут», тому вдалося лише трішки зняти сутички. Тим більше вже почало темніти.
У результаті, я повернувся до товаришів, які дуже за мене переживали, про що свідчила велика кількість пропущених дзвінків. Ми вирішили дістатися найближчого швидкісного Інтернету, щоб «залити» відео. Діставшись ресторану швидкого харчування, розпочали свою роботу. Аж раптом, з банкової почали надходити тривожні новини.
Це була моя особиста історія, подробиці тих подій, я думаю знають усі...
Також до вашої уваги відео дворічної давнини, яке я тоді знімав.
