Як не прикро це визнавати, але довіряти нашим лікарям усе ж не доводиться. Розумію, що тема не нова, але просто наболіло. кілька років поспіль лікарі з різних міст та різних профілів доводили, що в Україні медицина - це засіб до винищення громадян.
Так, пам'ятаємо недавній скандал з Решитилівською ЦРЛ, коли дідуся відправили додому пішки, "бо він не потребував госпіталізації" (читай не мав грошей), а він кінець-кінцем помер навпочіпки, скрючившись від болю від виразки шлунку.
Не без болю пригадую все, що довелося пережити нам із мамою, доки безуспішно лікували її від раку. Усе стало ясно, ще на першому обстеженні в обласному онкодиспансері у відділенні променевої терапії. Тоді їй заявили, що якщо не заплатить 3 тисячі - то може йти додому й не повертатись, "бо ми тут бомжей нє лєчім". І як відправляли її з відділення неврології надвір під дощ і вітер з невралгією лицьового нерву, бо вона не в той час по запису прийшла.
Тоді врятувати маму від лікарів не вдалося. Залікували до смерті, і як виявилося чи не цілеспрямовано від початку ставили завідомо неправильні діагнози.
І от сьогодні бачу це. Тепер вже Івано-Франківськ. Людина помирає під дверима лікарні, а завідувач відмахується: "Ну то хай помирає. Я там знаю хто там під дверима".
Чесно, іноді хочеться взяти кулемета та повідстрілювати голови цим псевдо-докторам, лікаре-імітаторам.
Як із цим боротись, чи значить щось для сучасного лікаря клятва Гіппократа і чи існує в медицині поняття хоч якоїсь моралі?
