– У 19 років попав на битву під Курською дугою, – розповів автор. – У одній із сутичок, вже під Полтавою, відчув гострий удар у плече. Розвернувся і побачив здоровенного німця, що стояв біля вагону. Націлив на нього автомата і натиснув на гашетку. Але вистрілу не було – осічка. І раптом ліву руку мов обпекло і вона нерухомо повисла. Розвернувшись, побачив ще одного ворога. Автоматично закрив
голову автоматом і відчув, як у круглий магазин ППШ ввійшло дві кулі. Німець почав перезаряджати гвинтівку. А про гранати забув, промайнуло в голові. Взяв однією рукою гранату, відірвав чеку зубами і кинув на німців. Опісля були довгі дні у шпиталі.Також для Бориса Ковтуна дуже важливо, щоб наступні покоління пам’ятали про війну, пам’ятали, що із його покоління, із 100 юнаків 1924 року народження поверталося додому лише 4. Всі жахіття війни не передати, але хочеться автору, щоб молодь поважала героїзм та самовідданість поколінь, що гинули на війні та відбудовували країну після Перемоги.
Денис Скриль
