Максим-Октав Окуа
Батько Максима-Октава здобував освіту в Паризькому університеті у Сорбонні. Отримав ступінь магістра педагогічних наук за спеціальністю «психологія», працював надзвичайним послом і вніс великий вклад у конголезьку систему освіти.
А його син вирішив податися до Радянського Союзу. У 80-х роках у Конго була при владі марксистська партія, тож студентів з країн, що розвиваються, безкоштовно запрошували на навчання до Радянського Союзу.
Хоча подібна щедрість насправді була трохи награною – за це СРСР платив у ООН значно нижчі членські внески. Після введення військ у Афганістан, яке Конго засудило, стосунки між країнами поступово почали погіршуватися.
– У Конго, як і в Україні, є корисні і популярні спеціальності, – розповідає Максим-Октав. – Популярні – економіка, банківська справа, військова справа, кібернетика, нафтова промисловість. Корисні – сільськогосподарські спеціальності та педагогіка. Я обрав собі корисну. Закінчив у Конго сільськогосподарський коледж і в 1984 році приїхав до Кишинева (Молдова) вивчати ветеринарію. Один рік присвятив вивченню російської мови на підготовчому факультеті для студентів-іноземців.
На початку 90-х років, коли у Полтаві відкрили ветеринарний факультет у тоді ще Сільськогосподарському інституті, Максим-Октав приїхав сюди навчатися в аспірантурі. Тут і залишився: Радянський Союз розпався, через кілька років у Конго почалася громадянська війна, і повертати туди стало ризиковано. Крім того, Максим устиг створити на Україні родину.
У Конго, не знаючи броду, не лізь у воду
– Облаштувати кемпінг на березі річки – це не по-африканськи, – каже Максим. – У незнайому воду в нашій країні ніколи й ніхто не зайде: там живуть крокодили і бегемоти. Не ходять у нас і на пікніки у ліс – для цього є спеціально відведені зони відпочинку. Узагалі ж, у Республіці Конго, як і в усій Африці, центри міст виглядають по-європейськи. Я от народився у 600-тисячному Браззавілі, його центр не відрізниш від західноєвропейської столиці. Звісно, околиці виглядають гірше.
На африканському узбережжі
Штамп у паспорті для закоханих у Конго – не головне
– Офіційна реєстрація стосунків у місцевому РАЦС для нас не головне, – розповідає Максим. – Отримати запис у паспорті про одруження можна й років через вісім після головного весілля. Його святкують удома, з батьками та родичами. Після цього всі вважають пару родиною.
До речі, у паспортах конголезців лише дві сторінки, де записано ім’я та прізвище, імена батьків, місце й дата народження, адреса, сімейний стан. Ніяких відомостей про приписку, дружин, дітей там немає – навіщо це всім знати?
Дружин законодавство Республіки Конго дозволяє мати двох. Але за умови, що перша дружина не проти. Але, Максим-Октав упевнений, що у цьому питанні багато залежить не стільки від законів, скільки від характеру жінки й чоловіка.
– Якщо перша дружина не проти, другу можна привести у дім, – розповідає Максим. – Буває так, що вона висуває умову: не хочу, щоб вона потрапляла мені на очі. Це теж виконується, чоловік живе на дві родини, але не зводить їх разом. Буває, якщо чоловік авторитарний, то у жінки не залишається вибору, як жити з другою під одним дахом. Розлучення – рідкість, якщо у родині станеться велика сварка, дружина тимчасово може перебратися жити до своїх батьків і жити там 2-6 місяців. При розлученні діти залишаються з батьком.
Дітей у Конго виховують усі
У Конго до дітей дуже трепетне ставлення. Як правило, у звичайній родині їх п’ять – шість, буває й 10. Це пов’язано в першу чергу з рівнем медицини, адже не всі з них можуть вижити. У другу чергу, багато дітей – свідчення про добре здоров’я чоловіка та добробут.
На «своїх» та «чужих» дітей у Конго не ділять.
– Мої діти, діти моїх братів та сестер – я їх усіх називаю своїми, – розповідає Максим. – Тому й немає у нас такого явища, як дитячі притулки, бо для дитини завжди знайдеться опікун.
Браззавіль - столиця Конго
Навіть проживши в Україні кілька десятків років, Максима досі дивує, з якою легкістю українці вживають лайливі слова.
– У нас майже ніколи не вживають брутальних виразів зі словом «мати», – розповідає Максим. – То страшна образа.
Через тклімат у Конго не ростуть яблука, зате багато манго
Аналогом українській картоплі у Конго вважають маніок. Цей коренеплід росте у землі. Його викопують, вимочують у воді аж доки не забродить, потім сушать і роблять з нього хліб. Багато вживають овочів та фруктів, риби.
– Причому їсти річкову рибу вважається більш престижним, ніж океанську, – додає Максим. – М’ясо курей, гусей – також популярне, а от антилопу можна дозволити собі рідше, це дорого.
Українська кухня Максиму теж подобається. Щоправда, він нейтрально ставиться до галушок та сала.
До рідних Максим навідується дуже рідко – квиток на літак коштує близько двох тисяч доларів. Та й летіти хоче не сам, а з родиною. А ще потрібно подумати про подарунки 15 улюбленим племінникам. Тож поки що обмежують спілкування інтернетом.
Тему громадянської війни у рідній країні Максим оминає. Каже, деяка напруженість існує у країні досі. Причому навіть в Україні, зустрівши африканця, можна почути запитання: «Ти з півночі чи з півдня Конго? ». На що Максим відповідає: «Я з Африки».
Тетяна Цирульник
