Михайло Притула, учасник бойових, полковник міліції, кавалер ордену «Червоного прапора» розпочав свою промову з вірша, присвяченому післявоєнному життю. Після цього він розповідав вже про події Афганських воєнних дій.Міліція нарівні з військовими брала участь у війні, – розпочав Михайло Притула. – В перших рядах Радянської армії йшли контррозвідники та працівники правоохоронних органів. Усі в званні рядового, хоча були і старші. Основна задача – звітувати військовим командирам, що їх чекає попереду, який супротив. При МВС Афганістану було створено міністерство МВС СССР. Там я і служив.
«Два рази мене збивали на гелікоптері»
Коли ветеран, разом з іншими військовими висадився в Афганістані, їх зустріли 12-13-річні хлопці з автоматами. Це були захисники революції, яка відбулась в країні (саме через неї за великим рахунком і почалася війна).
Мені доводилось виконувати завдання на гелікоптері, за підтримки винищувачів, – продовжує Михайло Притула. – Ми наносили бомбоштурмові удари по бандам душманів. На нас у цей час летіли «снопи» трасуючих куль. Кожного разу у гелікоптера біло п’ять-сім пробоїн, а одного разу – 14. І мене, і пілотів часто «чіпляли» осколки. Двічі нас збивали, але за допомогою винищувачів, які баражували, та охороняли нас, ми змогли врятуватися.
«Душмани часто надівали паранджу»
Вороги часто маскувалися під місцевих жінок – надягали паранджу до п’ят і стріляли з-під неї, – розповів Михайло Притула. – Одного разу, я ледь не вбив жінку. Вона йшла без родичів, а цього мусульманські жінки не мають права робити, я підозріло її оглянув і вже потягнувся за пістолетом. Вона підняла паранджу та посміхнулась мені. Красива дуже… Як би вона була душманом, загинув би я на місці.
Пан Притула пригадав, що товариш, з яким він мешкав в одній кімнаті не повернувся з війни.
