Колишні ув’язнені, та ті, що і зараз знаходяться за ґратами, запевняють, що умови утримання ув’язнених в Україні не відповідають прийнятим міжнародним стандартам.
Через це люди змушені набувати тяжкі хвороби у місцях позбавлення волі. Хоча в цей час держава несе відповідальність за життя засуджених, які відбувають покарання. Проблема з умовами досить велика, запевняють правозахисники, а вирішити її надто важко, бо держава її не визнає.
Ув’язнені стверджують, що умови за ґратами не сприяють виправленню
Проблема з нестачею лікарів існує, запевняють правозахисники, ув’язнені та самі медпрацівники
У Наказі «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань» йдеться, що основними завданнями медичної служби слідчих ізоляторів і установ виконання покарань є постійний контроль за санітарним станом установ, за станом здоров’я підслідних та засуджених. Наказом медична служба зобов’язана виявляти хворих, лікувати їх, пропагувати медичні та гігієнічні знання та здоровий спосіб життя.
Проте, у багатьох в’язницях медпрацівників не вистачає, а в деяких просто немає, запевняють очевидці.
Такий стан справ, мало того, що суперечить правилам, викладеним у вищезазначеному наказі, але порушує права людини, зокрема, Право на життя.
Право на життя гарантоване Конституцією України та Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Конвенція ратифікована в Україні у 1997 році. Держава відповідальна за життя осіб, які перебувають під її контролем, наприклад, ув’язнені. Але не забезпечує належних умов утримання, щоб людина зберегла своє здоров’я та життя.
Крім нестачі лікарів, існують й інші проблеми.
Про неналежні умови утримання свідчить колишній в’язень, а нині правозахисник Валерій Кияшко
Валерій Кияшко потрапив у СІЗО здоровою людиною, а вийшов – з 10-ма хронічними захворюваннями.
Те, що він
був здоровий, пан Валерій підтверджує офіційними медичними довідками. Кияшко запевняє, що умови утримання та медичне обслуговування не відповідають ніяким стандартам.
– Наприклад, камера розрахована на 4 особи, а в ній знаходиться 8. Я три роки сидів у СІЗО в накуреній камері, яка не провітрюється, в якій немає ніякої вентиляції. Як можна залишатися здоровим в таких умовах? В колоніях, наприклад, бараки розраховані на 40 осіб, а в них знаходиться до 80. Це ні в які рамки не вписується. Я, ще знаходячись у колонії, почав вивчати усі нормативні документи і добиватися справедливості. За що неодноразово був поміщений в карцер, – говорить Валерій Кияшко.
Валерій Кияшко розповів, що через неналежні умови утримання він зі здорової людини перетворився на інваліда. На підтвердження своїх слів надав відповідні документи.
– Я 5 років пробув ніби на війні. За три роки в СІЗО мене 4 рази етапували в лікарняні заклади. Зараз я інвалід 2-ї групи. Маю 10 хронічних захворювань. Все це – через умови. За три роки в СІЗО мені не дали жодного разу кип’яченої води. Їжа завжди холодна і жахлива. Лікарі не кваліфіковані. Наприклад, кардіолог у в’язниці працює ще й інфекціоністом, бо не можуть знайти людину на цю посаду, – запевняє Валерій Васильович.
Це підтверджують і медичні працівники.
– Йти працювати у місця позбавлення волі лікарі не хочуть. Грошей там платять небагато, умови праці не найкращі. Те, що там не вистачає кваліфікованих працівників – правда, – говорить лікар однієї з лікарень.
Головними причинами неналежних умови утримання Валерій Кияшко називає недостатнє фінансування та халатність працівників пенітенціарної системи.
Як покращити стан справ, радить Валерій Кияшко:
– Щоб знати реальний стан справ та офіційні дані про умови за ґратами, потрібно провести моніторинг. А це проблема. Адже ми тільки з розмов та свідчень знаємо про жахливі умови, а офіційних підтверджень цьому майже немає. Але керівництво цих закладів, наприклад, у Полтавській області, не охоче співпрацює з волонтерами та спостережними комісіями. Провести анкетування волонтерам не дозволили. Головне, щоб керівництво Державної пенітенціарної служби (ДПС) області зрозуміло – наша мета не покарати когось за неналежні умови, не дискредитувати, а дізнатися правду та мати офіційні дані, щоб потім ініціювати програми для покращення умов. Поки не буде доступу до реального стану речей, говорити про покращення умов немає сенсу, – говорить колишній в’язень та правозахисник.
Люди, які отримують тяжкі хвороби через неналежні умови згодом будуть звільнені і вийдуть у суспільство.
– 90% з них, скажімо чесно, мало відповідальні і не будуть дотримуватися правил безпеки, а як результат – заражуватимуть інших. Щоб цього уникнути, потрібне розуміння та співпраця керівництва ДПтС України, – наголошує Валерій Кияшко.
Сам Валерій Кияшко судиться з державою вже 7 років. Має більше 100 постанов судів України усіх інстанцій, включаючи Верховний Суд. Усі постанови – негативно розглянуті щодо заяв Кияшко. В 2007 році він подав скаргу до Європейського суду. 11 жовтня 2011 року йому прийшла відповідь за підписом Інни Широкової, юридичного секретаря Європейського суду, що скарга Валерія Кияшко буде розглянута найближчим часом.
Валерій Васильович вірить, що Європейський суд винесе справедливе рішення на його користь і вважає, що це буде прецедентом в історії Європейського суду та української судової практики.
Зараз Валерій Кияшко весь вільний час присвячує правовій допомозі ув’язненим, які скаржаться на порушення прав людини.
Валерій Кияшко показує довідки від лікарів та переписку з Європейським судом
Про неналежні умови неодноразово скаржилися ув’язнені Кременчуцької колонії № 69, скаргу прокурору Полтавської області писала редактор кременчуцької газети «Кремінь», подібні листи надходять і до ДПС у Полтавській області. Скаржаться на ненадання медичної допомоги, ігнорування хвороб, тримання хворих разом зі здоровими тощо.
За офіційними даними:
За офіційними даними, смертність у тюрмах в країні зросла.
Якщо у 2009 році померло 764 засуджених, у 2010 – 808, то станом на 1 жовтня 2011 року вже зареєстровано 877 померлих.
Кількість ув’язнених, які перебувають на обліку через СНІД, також збільшилась. У 2009 році таких було зареєстровано 5073 особи, у 2010 – 6069, то станом на 1 жовтня 2011 вже 6438 осіб.
Проте, за офіційними даними, кількість хворих на туберкульоз трохи зменшилась. У 2009 році на обліку перебувало 6079 хворих, у 2010 – 5687. У 2011 році станом на 1 жовтня на обліку 4216 ув’язнених, які хворіють на туберкульоз.
Дані з офіційного сайту Державної пенітенціарної служби України.
Керівництво ДПтС області заперечує існування проблеми
– Ніякої проблеми немає. Фінансування достатнє, медичних препаратів вистачає, нестачі лікарів немає. Є спецлікарні, у які доставляють хворих, якщо вони у тяжкому стані. Кому потрібно, то проводять операції. І це безкоштовно. Не у всіх на волі є доступ до такого медичного обслуговування. У колонії №69 нещодавно була комісія. Експерти міжнародного класу високо оцінили умови цього закладу, – сказав Микола Ісаєв, начальник територіального управління ДПтС у Полтавській області. – Звичайно, існує людський фактор халатність чи хамство. З цим ми боремось. Боремось і з поширенням СНІДу та туберкульозу. Інформація щодо тримання хворих на туберкульоз разом зі здоровими – це неправда. Такого просто не може бути! Бувають випадки, коли людина раніше хворіла на туберкульоз і думає, що і тепер може когось заразити, тому з’являються такі скарги.
Щодо моніторингу та анкетування у місцях позбавлення волі, Ісаєв заперечив, що відмовив волонтерам. Також додав, що за станом здоров’я у 2011 році у Полтавській області було звільнено 20 осіб за нормами відповідної постанови.
Хоча ув’язнені та правозахисники продовжують скаржитись на невиконання цієї постанови.
Спостережні комісії можуть частково контролювати умови за ґратами
– Дотриманням прав людини в місцях позбавлення волі повинні займатися наглядові комісії, створені при органах місцевого самоврядування, відповідно постанови до Кабміну. Наприклад, за полтавською колонію №64 відповідальна наглядова комісія, створена при Ленінському райвиконкомі Полтави, за СІЗО – комісія, створена при Київському райвиконкомі, за колонії №16 та № 65 – комісії при Полтавській райдержадміністрації. Принцип створення цих комісій – не менше половини там повинні бути представники громадськості. Друга половина – вже можуть бути представники органів місцевого самоврядування. Але деякі комісії, у порівнянні з минулими роками, оживили свою діяльність. Але деякі – носять чисто декларативний характер. Тобто не виконують тих функцій, які на них покладені. Це залежить від громадської позиції громадян – на скільки їм це цікаво, потрібно і на скільки є бажання взагалі цим займатися. Бо ця діяльність не оплачується, – розповідає Роман Дрозд, представник благодійної асоціації «Світло надії». – Представники нашої благодійної асоціації входять в склад кількох комісій. Щомісячно відбуваються виїзди, але назвати цю роботу результативною ще важко. Ще не налагоджений механізм та процедура проведення моніторингу чи відстеження дотримання прав людини у місцях позбавлення волі. В наших планах створити інструменти моніторингу – анкети, щоб можна було візуально визначити відповідність умов утримання міжнародним та національним стандартам. Адже Україна ратифікувала мінімальні стандарти поводження з ув’язненими та інші міжнародні нормативні документи. Також є Конституція України, кримінально-виконавчий кодекс.
Якщо менше людей сидітимуть, менше і хворітимуть
Ситуацію змінити може реформування системи, вважає Роман Дрозд.
– Дотримання прав людини у місцях позбавлення волі залежить від фінансування системи. А ми знаємо, що є колосальне недофінансування системи. Також залежить від підготовки кадрів для роботи у місцях позбавлення волі. Це також величезна проблема. Потрібне ще й реформування системи. Тому що, на мою думку, система виконання покарань – це єдина система, яка не змінилась з часів Радянського Союзу, – говорить Роман Дрозд. – Потрібно переглянути Кримінальний Кодекс. Для того, щоб змінити кількість людей, які знаходяться за ґратами, потрібно створити альтернативу. Не обов’язково людина, яка вкрала курку, повинна сидіти в тюрмі. Є багато варіантів – громадські роботи, штрафи. Краще, щоб людина могла залишатися на свободі, працювати, і з зароблених грошей відшкодовувати нанесену шкоду, ніж знаходитись у в’язниці, де не завжди є робота, і просто відбувати строк, не приносячи нікому користі. Та атмосфера, яка панує у місцях позбавлення волі, явно не міняє людину в кращу сторону. Вона, навпаки, робить її жорсткішою та розлюченою.
Недостатнє фінансування – одна з найголовніших причин неналежного утримання ув’язнених, говорить Роман Дрозд.
– Умови утримання в неналежному стані. З медичним обслуговуванням також важко. Всі ці фактори впливають на стан здоров’я людини. Медичних працівників катастрофічно не вистачає, зарплата у медпрацівників нижча, ніж у медпрацівників в закладах на волі. Потрібно враховувати, що режим роботи у місцях позбавлення волі також не з легких – нічні чергування, добиратися на роботу важко. У деяких колоніях медпрацівників не можуть взяти на роботу, бо ніхто не хоче туди йти працювати. Проблема кадрів існує. Навіть підібравши кадри, для того, щоб проводити лікування та призначати ліки, потрібні медичні препарати. Що також є проблемою через недостатнє фінансування. Казати, що лікарі чи адміністрація колонії погані, не завжди чесно. Адже багато чого залежить від держави.
Право на життя у практиці Європейського суду (справи, які стосуються недбальства, ненадання медичної допомоги у закладах позбавлення волі, які призвели до тяжкої хвороби або смерті):
Справа «Кац та інші проти України»:
Батьки та син померлої у СІЗО Ольги Біляк у 2004 році звернулися до Європейського суду із скаргою, в якій вказали, що їх донька перебувала у СІЗО хворою і їй не надавалася належна медична допомога. В результаті чого 33-річна жінка померла. Також батьки скаржились на неналежне розслідування смерті доньки.
Європейський суд, вивчивши обставини справи, рішення судів усіх інстанцій України, постановив, що органами влади було порушене право Ольги Біляк на життя, належне розслідування смерті жінки проведено не було і зобов’язав Україну виплатити по 7 тисяч євро кожному із заявників. (Рішення від 18 грудня 2008 року)
Справа Кардави
Томаз Кардава помер у Київській лікарні невідкладної допомоги, куди його направили з Київського СІЗО після втручання Європейського суду (ЄС). У тяжкому стані з численними травмами та кількома тяжкими хворобами він був доставлений у медичний заклад після втручання ЄС. Але врятувати Томаза Кардаву не вдалося.
Наразі подана заява про порушення кримінальної справи відносно співробітників СІЗО.
