– Місто Р, це – європейське місто, – кричав до несамовитого натовпу мер міста Р, стоячи на сходах будівлі мерії.
– А я – євромер європейського міста, – продовжив він, зіскрібаючи з обличчя багно, яке вилетіло з-під коліс автівки, яка проїздила поруч.
– Ми побудуємо сучасний аеропорт, куди щодня прилітатимуть юрби туристів з Європи, – обіцяв мер, стоячи майже по коліно в калюжі.
– Доступний проїзд, справедливі тарифи і пенсії – наше найближче майбутнє, – обіцяв чиновник, трохи закашлявшись від їдкого смороду зі сміттєзвалища, яке тихенько причаїлося у передмісті.
– Урааааааааа! – кричали люди з натовпу, хапаючи цукерки, які кидала охорона міського голови, раз по раз ковзаючи по неприбраному від льоду та нерівному асфальті.
– Ми зробимо місто Р столицею України та пупом Землі, – несамовито волав мер. – А зараз я піду пірнати в ополонку, кататися на велосипеді і грати з дітлахами у футбол!
– Слава нашому мерові! – шаленіли люди.
Невідомо, скільки б тривала його полум’яна промова, але льодяна брила, що зірвалася із даху мерії, перервала її…
