Йдеться про Молдову, а точніше – Придністровську молдавську республіку. Про суть конфлікту можете почитати у Вікіпедії. Найцікавіше, що відвідував я місто, назва якого має наводити жах майже на будь-якого росіянина – Бендери. У цьому місті свої шкільні роки провів… хто б ви думали? Петро Порошенко, Президент України. Адже тут жив та працював його батько Олексій Порошенко. Але повернемося до більш-менш сучасної історії Бендер. Перше, що трапилось на очі, це напівзруйнована будівля річкового порту на Дністрі, прикрита великим, але в шмаття розірваним плакатом на честь свята 9 Травня. Цей порт був прямо перед вікнами готелю, де ми оселилися, і від вітру він гудів та гучно хлопав своїм «лахміттям». Такі собі постапокаліптичні звуки. До речі, ціни на готель, за словами організаторів поїздки, були такими, як у Києві. Наступного дня, вийшовши на балкон, побачив, що вулицею крокують російські війська. Мабуть, тепер таку ж картину бачать і кримські жителі.
Увечері ми з іншими журналістами з України, Молдови та ПМР пішли шукати Інтернет. Слід сказати, що ми приїхали на спеціальний тренінг, суть якого полягала у тому, щоб на незвичному місці зробити за тиждень газету: від формування редакції – до друку у типографії. Так от, шукаючи Інтернет, ми знайшли колоритну фігуру – вуличного співака Бендер – Олєжку. Це такий собі «міський божевільний», який ходить по місту і співає – переважно російську попсу. Як середньостатистичний користувач Інтернету, я, звісно ж, зафільмував на телефон уривок із пісні Вєри Брєжнєвої «Я знаю пароль, я вижу ориентир» у виконанні Олєжки для подальшого його розповсюдження просторами Інтернету. Виклавши відео, побачив, що я далеко не перший хто, таке зробив. І багато переглядів мені не світить, адже пік популярності Олєжки вже майже минув. Ну, знаєте, слава ж мінлива.
Інтернет ми знайшли у самому пафосному кафе Бендер. Окрім нас, там були лише місцеві «мажори». Втім, з такими цінами, як у Придністров’ї, полтавський журналіст міг собі дозволити майже усе.
Зрештою, задля нашої газети я домовився про інтерв’ю із самим мером Бендер. Точніше, ледь не домовився… Зірвалось. Я просто зайшов у тутешню міськраду і почав розмову із його заступником. Він зацікавився: «Мы всегда рады сотрудничеству с журналистами», – говорив він з майже комуністичним запалом піонера. Але це все було аж до одного моменту. Пояснюючи мету свого візиту, розповів про тренінг, який проводився за сприяння посольства США та Нідерландів в Україні. Почувши три літери «С», «Ш», «А», так само привітно заступник мера провів мене до дверей… Як нескладно здогадатися – інтерв’ю не було.
В останній день візиту я відвідав і столицю ПМР – Тирасполь. Мені місто сподобалося. Перш за все, розвиненою інфраструктурою місцевого футбольного клубу «Шериф», Придністровським державним університетом імені Тараса Шевченка і смачною кухнею мережі місцевих кафе, які жартома називають молдавський «МакДональдс». Зауважте, молдавський, не пеемерський :)
Навіть знайшов в надрах YouTube відео, яке знімав тоді. На телефон з двохмегапіксельною камерою. Тому і якість відповідна :)
А ось є ще більш сучасне відео 5 каналу - теж цікаво. На фото к відео бачимо той самий річковий порт у Бендерах - і досі розвалений.
