Біля кабінету лікаря вистроїлася довга черга з майбутніх мамочок. Серед загального гамору безжурності та безтурботності виділяється одна постать юної дівчини. На її обличчі немає усмішки, а її погляд опущений донизу. Очі бігають туди-сюди, видно, дівчина щось напружено обдумує.
У руках телефон, на екрані якого світиться смс-повідомлення від якогось примарного «Коханого»: «Йди на аборт, дитину ми не потягнемо».
Інша ситуація. Молода дівчина, 19-ти років, гуляє з коляскою. Поруч йде маленький хлопчик, віком зо два роки. Одягнуті просто, в старі, потріпані речі. Коляска теж, певно, переживала й кращі часи. Дитина скиглить і просить купити солоденького. Матір сумно відповідає:
- Та де ж я тобі грошей знайду, любчику. Останні на памперси для твого маленького братика
витратила. – Дитина, звісно не розуміючи, плаче, а матір журливо дістає гаманець з останньою десяткою і прямує до магазину. Нічого. Сама не поїсть, зате малечі добре. Допомоги з боку держави не вистачає і напів місяця, а влаштуватись на роботу не дозволяють діти. Єдиний вихід- покладатися на чоловіка. Та й тут непросто.
Він, наче, й молодий, повний сил, випускник престижного вузу. Ладен і на роботу влаштуватися, так не беруть. Аргумент – недостатньо досвіду праці. А нема досвіду- нема роботи. Нема роботи- нема досвіду.
Замкнуте коло, та й годі!
