Досить довго, майже пів року, збирався з думками, щоб зробити перший допис на своїй сторінці блогу. Увесь час мучився питаннями, про що має бути ця стрічка. Хотілося чогось життєствердного та позитивного, чогось дуже цікавого і не болючого... але.
Ще повернуся до цієї думки, і ми обов'язково поговоримо і про радісні й корисні теми, проте не сьогодні. А от нині хочу розповісти про свою недавню мандрівку центром столиці.
Робота, робота, робота. Нині навантаження на журналістів таке, що виділити якусь годинку, не те щоби день на спокійний відпочинок годі й бажати. Утім, днями мав собі вихідний. Погода чудова, тож удома сидіти якось було не з руки, вирішив подихати повітрям, а заодно й пройтися центром міста. Міг би довго описувати свої враження та емоції від пережитого - ще рік тому стояли на майдані, куховарив на волонтерській кухні, носили з друзями шини та всіляко підтримували тих, хто Майданом не лише співпереживав і опікувався, але й жив. Тут втрачали друзів, і навіть рідних. Тут плакали й сміялись, об'єднувалися і навіки ставали іншими. Нині центр міста вже, майже, повернувся до свого звичного життя - люди поспішають на роботу, звична метушня автівок, поодинокі туристи з камерами: різнобарв'я облич, настроїв, мов... І лише розсипи квітів та сила-силенна лампадок і свічок нагадують про торішні події... і знаєте плакати навіть не соромно, коло стіни пошани Небесній Сотні сльози котяться у кожного другого. Щемливий та тужливий настрій на Хрещатику через рік від кривавих побоїщ. Перемога над "режимом" не радує, адже то був лише один із переможних боїв ув одній, великій - кінця-краю не видно - війні.
Нині це протистояння триває, щодня збурюючи купу емоцій при перегляді новин. Тисячі сімей щодня з тривогою сидять коло екранів, коло приймачів, очікують тривожного дзвінка з передових - новин про рідних. Прогулянка Майданом справила гнітюче враження. Не те щоби настрій був зіпсутий, ні, скоріше ностальгічно-тривожний став. Щоби розвіяти тугу, вирішив пройтися до Андріївського спуску - там вічно радісно й весело, ярмаркують веселі жіночки, з відкритими ротами ходять туристи, веселяться дітлахи й дорослі на Пейзажній алеї. Проте дійти до узвозу так і не вийшло - дорогою йшов через Михайлівську площу - її велич та розміри завжди захоплюють, час тут ніби зупиняється, навіть автівки їдуть якось, мов би повільніше. Проте не цього дня. Посеред площі, під самими мурами Софіївського собору, просто неба, де рік тому ховалися від беркуту активісти Майдану, розгорнулася жахітлива, страшна до втрати свідомості виставка. Волонтери з АТО звезли сюди найстрахітливіші докази російської агресії на території Донбасу. Площа виставки не така вже й велика - усього кільканадцять квадратних метрів. Організатори задумали виставку з метою просвіти - показати гостям та мешканцям столиці як і з ким воюють українські патріоти на Сході країни, з чого все починалося, та які наслідки майже річного збройного протистояння. Загалом експозиція наочно ілюструє поняття гібридної війни, тобто війни, яка ведеться одразу по всім наявним і можливим фронтам - - від інформаційної складової, виконавців прописаного сценарію, до, безпосередньо озброєння і власне наслідків його використання.
Першими в очі кидаються 4 чорних павільйони. Саме тут бачимо свідчення інформаційної пропаганди, тієї війни, в котрій ми почали програвати з самого початку, війни, у якій російські журналісти вже давно втратили право називатися колегами для більшості світових видань та таблоїдів.
|
|
|
Тут само можна побачити й елементи амуніції, так званих "повстанців" та "ополченців". Якщо вірити російським спікерам, то усі обладунки бойовики "купують у супермаркетах" (і сміх і гріх", але судячи з усього в супермаркетах закордонних...
|
|
|
|
|
Тут само, у павільйонах, увесь час безупинно транслюють відео-інтерв'ю із полоненими росіянами, які щиросердно зізнаються у злочинах Росії проти мирного населення Донбасу, і репортажі з місця подій, яких не покажуть на ТВ.
Проте найбільше жахіття все ж таки на вулиці, просто неба. Першими в око впадають дивні літачки. У інший час можна було б подумати, що це радіокеровані іграшки, зібрані дітлахами-любителями в авіа-модельних гуртках. Проте безпечні на перший погляд, ці "літачки" німі свідки злочинів нашої "судки", "братнього народу". Військові безпілотники збиті нашими військовими прикордонниками під час проведення розвідувальних операцій говорять самі за себе - збито їх під час перетину кордону з боку Росії, та й на озброєнні України таких апаратів не зафіксовано.
|
|
Ну а чим далі, то все ж цікавіше й цікавіше. Так от наприклад величезна командно-штабна машина на базі ЗІЛ-131. То й що скажуть знавці, українські військові іноді також використовують такі автівки, ммм, так, якби не одне "але". У кузові захопленого автомобіля нацгвардійці знайшли цікаву річ - радіо-станцію Р-140М. Величезний апарат для дистанційного зв'язку нині виробляється лише Росією, та й використовується лише її військами.
Мало? Ну що ж, поруч бачимо іншу цікаву машину - БМД-2 ("бойова машина десантна"). На відбитому броньовикові експерти виявили неоднозначні розпізнавальні знаки: тактичний знак (білий перевернутий трикутник) та стройовий номер (№234). Згідно із обліковими даними, цей експонат, що ще пів року тому стріляв у наших вояків, належить 76-й десантно-штурмовій дивізії РФ (м.Псков).
Ще один цікавий для знавців елемент інсталяції - БТР-80. Ще у 2013 році таких броньовиків в Україні налічувалося трохи більше як 500. Проте, за висновками експертів, саме ця бойова одиниця вихідець з Росії. Чому? Ну по-перше, БТР-80, як видно на фото обладнано надсучасним прицілом кулеметника з нічною гілкою, які в Україні не виробляються, й нині не використовуються, також, автівка забезпечена шинами нового зразка марки КИ-126 російського виробництва. Але, що найголовніше, кузов та двигун виготовлено у 2010 році в РФ. Варто зауважити, що за 23 роки незалежності Україна не закупила в Росії жодної одиниці БТР.
Наступний експонат певно є одним із найстрашніших для українців: про нього чують щодня, його бояться, по ТВ усі бачили його в дії та наслідки руйнувань спричинених цією машиною. БМ-21, або ж "Бойова машина "ГРАД" - утілення найстрашніших кошмарів кожного, хто пережив обстріли в Луганській та Донецькій областях.
Згідно із шифруваннями на дверцятах авта (тактичний розпізнавальний знак "ромб у квадраті") цей винищувач було закріплено за 18-ю окремою мото-стрілецькою бригадою 58-ї армії Південного військового округу Збройних Сил РФ. Для тих, хто так само як і я, мало розуміється у військовій тематиці та геть нічого не кумекає в усіх цих ротах-батальйонах-дивізіях, цей град належить Російським збройним силам, а місце його постійної дислокації - Чеченська республіка.
Ну і, насамкінець, найважчий на виставці експонат - танк. Т-64БВ захоплений у Слов'янську свого часу був вироблений самими ж українцями (хіба ж не іронія долі), у Харкові. Проте потім проданий до складу Військових Сил РФ. Зважаючи на маркування на корпусі та на акумуляторах машини - постійне місце дислокації цього танку 205-та окрема мотострілецька бригада м. Будьонівськ Ставропольського краю РФ.
Не знаю, можливо навіть такі свідчення агресії для когось не стануть доказом Російської інтервенції в Україну, проте особисто для мене це лише чергова крапля в океані.
Утім, переглядаючи френд-стрічки соціальних мереж, можу зробити єдиний висновок - перемога вже близько. І не лише тому, що "наше дело правое" і правда таки на нашому боці, і не з міркувань справедливості. Мужність, оптимізм, гумор, нарешті, - якості, що відрізняють українців від братнього народу. Сусіди вже здулися і мало хто вірить у правоту Царя, а тим паче мало хто вдоволений життям, яке почалося після окупації Криму, а от наші любі співвітчизники попри зростання цін на всі види послуг і продуктів, падіння курсу гривні та й інші деструктивні моменти продовжує беззастережно, невпинно сміятися. Реготати із ляпів нашої влади, сміятися над чиновниками з ЄС із їхніми "крайніми ступеням занепокоєності" та "останніми китайськими попередженнями", сміються зі злиднів, сміються із негараздів. Проте усі однозначно впевнені - це явища тимчасові. І буде ще продаватись пиво на Червоній Площі Москви по 10 гривень за пляшку))))))
