Ще одними дебютантами цьогорічного фестивалю «В гостях у Гоголівців» став колектив житомирського театру. На суд полтавського глядача вони привезли одну з кращих своїх вистав, що нагороджена Гран-Прі міжнародного театрального фестивалю у Дніпродзержинську, «Украдене щастя» за Іваном Франком. У трактуванні режисера вистави – заслуженого діяча мистецтв України Наталії Тімошкіної – на перший план, при втілення цієї відомої багатьом історії, вийшли три головні герої – любовний трикутник: Анна (Марина Демб), Микола (Сергій Артеменко) та Михайло (Дмитро Зіневич). Але ще не менш важливим елементом – четвертою дійовою особою – у виставі постає народ, який реагує на події, засуджує героїню, закручує персонажів у круговерть життєвих обставин, що призведуть до непоправної трагедії (балетмейстер – Анна Перепелиця).
Вистава насичена символами в художньому оформленні (сценографія – Валерія Кулавіна). Це і яблука, як уособлення гріха, зерно, що сиплеться під час любощів Анни та Михайла, як символ можливості зародження нового життя, і яким засипають померлого Михайла у фіналі, як погребальною землею, пандус – як ешафот, де переплітаються долі героїв. Поруч із пристрастю у цій виставі ходить зрада, ненависть та, як наслідок, смерть.
Актори житомирського театру показали зі сцени полтавському глядачу надчуттеву символістичну виставу. Ще одним змістовним елементом спектаклю в жанрі етно-модерн стала музика відомої української групи «Даха Браха». Вона створювала особливу атмосферу, що підсилювала енергетичне коло впливу на свідомість глядачів.
«Украдене щастя» у виконанні акторів Житомирського театру ім. І. Кочерги – це той варіант, коли відома українська класика прозвучала сучасно. Справа навіть не у осучасненні жанрового моделювання чи використання музики, а у глибокому переосмисленні тематики через переживання цієї ситуації сучасними акторами, виходячи з власного досвіду і досвіду творців вистави. І коли тобі такою близькою мовою, але засобами театрального мистецтва, говорять про життєві істини, переконуєшся, що дійсно щастя не можна вкрасти, його треба заслужити. До речі, як і прихильність глядачів, якої, безумовно, у повній мірі вдалося домогтися колективу житомирського театру.
