Щотижня через Дніпропетровський військовий госпіталь, що на вулиці Комсомольській, проходять десятки бійців. Часто для них не вистачає ліжок, одягу, а лікарі повідомляють про нестачу необхідних медичних засобів.
Допомогти дніпропетровським лікарям із-поміж інших узялися два брати – Роман та Денис Недільки. Обидва родом із Полтавщини. Нині хлопці збирають допомогу та самотужки ремонтують не так давно зовсім закинуту будівлю госпіталю.
Усе почалося з випадкового знайомства
Співпраця Романа Неділька з Дніпропетровським військовим госпіталем почалася зі знайомства з Леонідом Краснопольським – відомим донецьким дизайнером чоловічого одягу, який із перших днів конфлікту на Донбасі підтримував українську армію, за що тривалий час просидів у полоні в підвалах так званої ДНР.
Після звільнення переїхав до Дніпропетровська, де налагодив виробництво «дизайнерських» чохлів для бронежилетів.
– Пам’ятаю, як із ним познайомився. У вересні дніпропетровський яхтклуб проводив свято «Мирне дитинство». Потрібен був вихід на сім’ї військових, які беруть участь в АТО, – пригадує Роман Неділько. – Тоді і списалися з Леонідом у соціальній мережі. Пізніше він написав, що у Дніпропетровський госпіталь потрібна постільна білизна. У нас саме тоді була можливість знайти ковдри. Назбирали з братом, який нині живе у Кривому Розі, і відправили, а потім ще раз. І вирішили самі поїхати подивитися в госпіталь. Приїхали, подивилися, і я пережив шок. Нам відомо, що 23 роки наше Міноборони знищувалось. А цей госпіталь на вулиці Комсомольській взагалі не працював. Його перепродавали, змінювалися власники. Коли почалися ці події на Сході, його почали відновлювати. Будинок дуже старий. Стіни потріскані, вікна продуваються.
Хлопці обмінялися контактами з працівниками госпіталю. Періодично їм дзвонили, просили щось привезти.
– Усе починалося з банальної допомоги: привезти те, що в тебе або друзів є, якісь речі. А потім список збільшився, почали просити витратні матеріали для операцій. Писав про це у соціальних мережах, і мої публікації почали працювати, як сарафанне радіо, – розповідає Роман. – Коли вперше попросили медзасоби, то схопився за голову, адже не уявляв, де їх брати. Мається на увазі не в аптеках, а десь дешевше. Це вже пізніше виходив на виробників і домовлявся, щоб обійти посередників.
Від білизни до хірургічних пластирів
Щоб зорієнтуватися, яка необхідна допомога, потрібно почати з самого початку, коли боєць потрапляє в госпіталь із передової. Як правило, без одягу та документів. Після операції його перевдягти немає у що. Тобто потрібен одяг: від спідньої білизни, шкарпеток, якогось спортивного костюма до взуття, щоб елементарно ходити в госпіталі.
До цього одразу потрібно додати засоби гігієни: бритви, зубні щітки, пасти.
– Одразу постає питання у багатьох: «А де їхні родичі? Вони не знають, де вони?» До речі, багато і не знають через те, що хлопці елементарно без телефонів. Одне з прохань медсестер – старі мобільні телефони хоча б один на палату, щоб хтось, хто пам’ятає якийсь номер міг подзвонити і повідомити, де він, – розповідає Роман. – Хлопці лежать із усієї України. На першому поверсі госпіталю навіть карта є. Багато родичів солдатів живуть у таких віддалених селах, що звідти так просто не доїдеш. Навіть із Полтави добиратися важко, а тут відстань всього двісті кілометрів.
Після того, як облаштували побут бійців, справа за медициною. Медикаментами госпіталь забезпечений. А от купівля витратних матеріалів лягає на плечі волонтерів, родичів або й самих лікарів. Роман Неділько говорить, що у списку необхідного десятки найменувань:
– Медикаменти – це одне. Інша справа – витратні матеріали. Ніколи не можна передбачити, скільки їх потрібно. Кожна операція – це, перш за все, екіпірування хірурга: бахіли, халати, шапочки, рукавички. Потім – спеціальне хірургічне покриття, яке всотує у себе вологу. Плюс – різноманітні чохли для трубок, стрічки тощо. Хірургічний пластир, якого теж буває декілька видів: для кріплення катетерів, опіковий пластир тощо. Потім купуємо шовний матеріал, спирт, перекис водню. Передбачити, скільки цього потрібно, неможливо, бо препарати ще можна якось дозувати, то міряти пластир лінійкою неможливо.
Зараз від лікарів прийшло замовлення на насадки для апарата з пересадки шкіри. Один одноразовий картридж, який зрізає тонкий шар шкіри, коштує близько 250 гривень.
Ремонт
Коли фото операційних та інших приміщень госпіталю побачив швейцарський лікар, то не повірив своїм очам. Для них операції в таких умовах здаються неможливими. Нашим лікарям не залишається нічого іншого, як рятувати життя в таких умовах.
Зараз Роман і Денис Недільки, а також їхні друзі, крім збору медичних засобів та речей, допомагають ремонтувати госпіталь. На питання, як дійшли до такої співпраці, відповідають – кредит довіри. Під час однієї з поїздок їм просто влаштували екскурсію лікарнею.
– Нам просто показали і запитали, чи можемо ми чимось допомогти. Приміщення госпіталю можна порівняти з нашим кадетським корпусом у Полтаві. Наприклад, вікна в операційній замінили, але залишилися щілини, не зроблені відкоси. Операція триває, а з вікна дме, – пригадує Роман. – Зробив фото, день думав, а потім почав розпитувати друзів із Дніпропетровська. Серед них – Олену, яка спеціалізується на ремонтних роботах. Вона погодилася поїхати, подивитися в госпіталь і оцінити об’єм робіт.
Відкоси на вікнах в операційній – перше, що зробили в госпіталі. Після цього знайшли пластик, щоб обшити стелю операційних, яка була в жахливому стані. Потім – звернули увагу на стан підлоги, і хтось зголосився постелити кахлю.
Фронт робіт, звичайно, не обмежується операційними. Госпіталь – це кілька двоповерхових будівель. Роман розповідає, що протягом двох останніх місяців кожні вихідні проводить там, агітуючи допомогти стільки людей, скільки можливо.
Говорить, що не допомагати неможливо. Адже не важливо, звідки ти – із Полтави, Дніпропетровська, Києва чи Кривого Рогу. У цьому госпіталі рятують життя бійцям із усієї України.
Для допомоги Дніпропетровському військовому госпіталю: картка «ПриватБанк» – 5168 7572 1562 2715 (отримувач Денис Неділько).
Список необхідного та звіт із проробленої роботи на сторінці Романа Неділька у «Фейсбуці» – https://www.facebook.com/romkowork