Література і професійний спорт, здавалося, є непоєднуваними заняттями. Але, трапляються люди, які вміють не тільки поєднати дві справи, а ще й досягати у них неабияких успіхів.
Така людина нещодавно завітала до Полтави. Київський поет, журналіст та чемпіон Європи з кікбоксингу Дмитро Лазуткін привіз полтавцям «Червону книгу», розповів, як він усе встигає, що читає і хто ще з вітчизняних письменників володіє бойовими мистецтвами.
Дмитро Лазуткін привіз до Полтави свою нову книгу. Фото Тетяни Олексенко
Це свідчення уваги. Солдатам вона потрібна
– Дмитре, розкажіть читачам, як так вийшло, що пророчі тексти, вірші про події на Сході поєдналися з інтимною лірикою і плавно увійшли до «Червоної книги».
– У нашому житті зараз усе перемішалося. Я не втомлююся повторювати це. Ми живемо у постмодерному світі, коли почуття та історії настільки змішуються, і так швидко все змінюється, що не можна однобічно зображувати епоху. «Червона книга» має певний часовий зріз: більшість текстів писалася протягом останніх двох років. У цьому котлі стільки всього намішано і переплавлено, що не хотілося уникати якихось кольорів. Добре, коли життя є повноцінним і в ньому є місце для смерті, любові та надії.
– Життя та історія вже не раз доводили нам, що поезія може бути пророчою. Настільки автор «Червоної книги» бачив майбутнє, коли писав ці тексти?
– Ну, не те, щоб я бачив і відчував майбутнє. Просто, деякі моменти з текстів мені здавалися не до кінця зрозумілими. А зараз я бачу, що вони складаються у певний пазл, і ті метафори, які видавалися дивними і стосувалися військової тематики, стали актуальними.
– Знаємо, що ви не раз їздили у зону АТО, читали поезію українським військовим. Скажіть, як вони реагують на такі літературні заходи? Це дійсно потрібно їм?
– Це свідчення уваги. Солдатам вона потрібна. Плюс до того, на кожен виступ письменники привозять солдатам теплі речі, щось смачненьке, засоби гігієни. І для захисників України це важливо. Вони згадуватимуть це, чекатимуть нових візитів і будуть відчувати себе потрібними. А це головне.
Це була спроба зрозуміти людину, яка знаходиться всередині подій
– Поезія мобільно реагує на суспільно-політичні події. І ми чули про вашу реакцію на Революцію Гідності, яка має назву «Колядки і вальси». Це одна з перших поетичних книг про Майдан. З моменту її видання минуло вже півтора року. Як ви самі оцінюєте дану збірку із висоти часу?
– У цій книзі не було якихось однозначних висновків, конкретних рецептів. Це була спроба зрозуміти людину, яка знаходиться в гущі подій, яка бере на себе відповідальність і відчуває весь жах і всю велич того, що відбувається.
– На презентації ви говорили, що для того, аби описувати такі події, як приміром війна, потрібно щоби пройшов певний час. А чому б не писати по гарячих слідах?
– Одне одному не заважає. Можна писати і по гарячих слідах, але це має бути жанр репортажної прози. Коли ти пишеш художню прозу по гарячих слідах, то зовсім не варто поспішати. Тебе ж ніхто не жене у шию. Краще додати цим текстам м’язів, аби це була дійсно серйозна література.
Такої форми, яка мене б задовольнила повністю, я ще не знайшов
– Полтавцям ви відомі не тільки як поет, а й як журналіст, спортсмен, коментатор. Як вдається поєднувати все це?
– Я перемикаюся. Не люблю зациклюватися на чомусь одному. У цьому є елемент перезавантаження розуму, бо якщо ти будеш експлуатувати одні й ті ж інтонації, ти набриднеш не тільки усім, а й собі самому. Тому не раджу таку монотонність. Наприклад, вірш «Твоя порядність така спокуслива» я стараюся не читати на виступах у Києві. Його всі вже знають, а пісня на цей текст у багатьох знайомих та друзів стоїть на рінгтонах. Але у інших містах не читати цю поезію просто не можу, тому з радістю виконую її.
Дмитро Лазуткін – чемпіон Європи з кікбоксингу. Фото – vsiknygy.net.ua
– Людину, яка займається літературою і професійним спортом можна заносити до Червоної книги. Чи є в Україні поети та прозаїки, які так само міксують літературну творчість і спорт?
– Є такий письменник Дмитро Білий. Пише історичні романи. Він каратист, настільки я пам’ятаю. Лесь Подерев’янський займається кунг-фу. Ще я читав вірші Олега Маскаєва, але він – російський поет. Його поезія доволі мила, але простенько якось виглядає. Чув, що Микола Валуєв, ще один боксер з Росії, пише вірші, однак ще не читав їх.
– Є у нас літератори, які намагаються транслювати свою поезію за допомогою музичних колективів. Наприклад, Сергій Жадан читає тексти під гітарні рифи «Собак у Космосі». Ви ж свої тексти даруєте друзям-музикантам, які роблять із них пісні, потім знімають на них кліпи. Ви не думали зайнятися музикою? Адже говорите, що не любите зациклюватися на чомусь одному.
– Мені подобається мелодекламація. Пробував експериментувати із читанням під фортепіано, співпрацював із рок-музикантами. Але такої форми, яка мене б задовольнила повністю, я ще не знайшов.
Дмитро Лазуткін з лідером гурту Kozak System Іваном Леньо. Фото – vsiknygy.net.ua
Можу порадити читачам намацувати свою літературу
– Існує думка: аби творити якісну літературу, треба читати багато якісної літератури. Чим у цьому плані готовий поділитися і що порадить Дмитро Лазуткін? Чи радити книги, на вашу думку, справа невдячна?
– Я читаю різну літературу. Ось, їздив на море і брав із собою книгу оповідань Олега Коцарєва. Вони мене веселили. Я знаю його інтонації, знаю, як він це все розповідав би, тому мені ці твори зайшли доволі легко. А не знаючи його особисто, думаю, важко було би сприймати їх. Тому можу порадити читачам намацувати свою літературу. Бо у 27 років я фанатів від творчості Буковскі. Зараз ставлюся до нього більш спокійно. Хоча, Мілорада Павича як любив раніше, так і досі вважаю його геніальним письменником.
– Ви не вперше у Полтаві. Із якими враженнями їдете звідси кожного разу, і як взагалі наше місто?
– От минулого разу, коли був у вас, то купався у Ворсклі. Це було доволі мило. Місто у вас гарне, тихе порівняно з Києвом. Але головне – це люди. І вони у вас розумні, обізнані, чутливі. Мені це подобається. А природа і архітектура теж крута, але то вже другорядне.
Полтавці на презентації «Червоної ниги». Фото Тетяни Олексенко
– Що можете побажати полтавцям?
– Бажаю бути завжди усміхненими. Головне, аби приводів для посмішок було більше. Хай вам вдається через любов і тепло долати всі ті негаразди, які трапляються в житті. Завжди будьте оптимістами і шукайте поезію у буденному.
