Олександр Тонських
Через півроку після розстрілу Небесної сотні він повернувся до рідного міста.
"Поїхав подивитися, а залишився на кілька місяців"
Олександр Тонських – один із тих, хто вижив під час обстрілу снайперами учасників Майдану 20 лютого на Інститутській. Потрапив на Майдан у Києві перед Новим роком. Розповідає, що їхав туди, не плануючи залишитися.
– Перед Новим роком, десь 20 грудня, поїхали подивитися, але я там так і залишився. Думав, що подивлюся і повернуся до Полтави, але воно все якось закрутилося, і залишився до самого кінця, – говорить чоловік. – Родичі дуже дивувалися моєму вчинку, але підтримували весь цей час.
Олександр потрапив до 38 резервної сотні. Пригадує, що людей було дуже багато. А головне, що вирізняло Майдан – єднання людей з усієї країни. У сотні пліч-о-пліч стояли люди з Одеси, Донецька, Луганська, Львова, Запоріжжя, Івано-Франківська. Усі вони підтримували один одного, адже виступали за спільну ідею. Те, як влада зажала людей, зачепило і Схід, і Захід.
«Коли пішли на Інститутську, то не думали, що нас розстріляють»
У той час, коли у Полтаві на Майдані біля облдержадміністрації збиралися кілька десятків людей, на центральній площі країни ніхто не думав відступати:
– Не думав про те, щоб розвернутися і поїхати, – зазначає Олександр Олександрович. – У нас там постійно було напруження. Потім після подій 19 січня на Грушевського, коли почали вбивати людей, взагалі була єдина думка – стояти до перемоги.
Олександр Тонських вистояв до 20 лютого. Те, що тоді відбувалося, не один раз потім бачив на відео та фотографіях з Інститутської. Тоді ж усе сприймалося інакше.
– 18 лютого у нас бійня була. Із 7 вечора до 7 ранку. Відтіснили аж до сцени, спалили Майдан. Ми вистояли, 19 відновлювали там дещо, перемир’я оголосили. А 20 лютого знову почали. Просто від Жовтневого палацу стріляли по нас із автоматів. Ніхто вже нічого не приховував. Просто розстрілювали. Пізніше різко покинули це і відступили. Ми за ними пішли по Інститутській, там наша барикада була. Ось там нас почали знімати снайпери. Хто знав, що вони там сидять? Думали, що обстріляли нас із автоматів і втекли. А ні, дострілювали навіть тих, хто тікав. І дітей повбивали. Мені 57 років, мені вже нічого, а дітей шкода, – згадує Олександр Олександрович. – Я там пробув із 9 до 12 години. Протримався всього кілька годин. Потім мене поранили і я втратив свідомість. Прокинувся уже в лікарні. Операцію одну зробили. Куля пройшла крізь руку, потім у живіт – печінка, легені розтрощила, зупинилася за кілька сантиметрів від серця. Ще б трохи – і все.
Олександр Олександрович і досі не знає, хто його виніс із Інститутської. Аби знайти рятівників, передивлявся відео, незадовго після подій на Майдані та поранення з лікарні ходив на площу шукати.
Олександр Тонських у 17-й лікарні міста Києва розповідає, як його поранили. Фото – life.pravda.com.ua
Зараз спілкується із тими, з ким лежали поруч в київській лікарні – зі Львова та Івано-Франківська.
– Зараз тримаємо зв’язок із хлопцями. У них теж кульові поранення були. У них кулі пройшли наскрізь, а в мене застрягла, – згадує майданівець.
Після поранення він вперше за півроку повернувся до Полтави. Фактично – у той день, коли виповнилося півроку від подій 20 лютого. До цього проходив лікування та реабілітацію у лікарні Києва, санаторіях в Одесі та Рівному. Зараз почувається добре, проте лікарі не радять навантаження.
– Добровольцем мені зараз не можна. Я б пішов, але лікарі кажуть, щоб не було жодних навантажень. Стріляти теж не можна: від віддачі можуть знову легені розірватися. Сім років буде повністю відновлювати, – говорить Тонських.
«Тепер по нашій крові машини їздять»
Останні два тижні перед приїздом до Полтави він був на Майдані, бачив, як прибирають намети та ялинку.
– Шкода тільки, що Інститутську прибрали. Говорили, що її залишать, як музейну. Але тепер пустили там машини. Виходить, що вони їздять там, де пролилася наша кров, де хлопців убили. Церкву там поставили, хрест стоїть. Майдан треба було прибрати, але саме цю вулицю прибрали і забули за кілька годин до обіду, – жалкує Олександр Олександрович. – Тут прибрали все і в Прокуратуру я ходив щодо поранення – ніхто нічого не говорить і не шукає нікого винного.
Олександр Олександрович півроку не був у Полтаві. Фото Ольги Матвієнко
Тепер після повернення у Полтаву Олександр Тонських продовжить реабілітуватися після поранення і шукати правди в міських інстанціях: за поранення країна обіцяла виплати, але як їх отримати самі поранені не знають.
– На Майдані спілкувався із учасниками тих подій,то ніхто нічого не знає, як отримувати. Оце повернувся, то піду дізнаватися. Хлопці із Західної України дзвонили, то казали, що їм виплатили. Як тут буде в нас – не знаю, – говорить учасник Майдану.
Верховна Рада обіцяла пораненим близько 60 тисяч гривень виплат, а сім’ям загиблих – більше 100 тисяч гривень.
