Події, які захопили Україну наприкінці листопада 2013 року, не залишили байдужим жодного українця ні на території нашої держави, ні за її межами.
Ксенія Онур і Наталія Хоржевська живуть у Туреччині. Під час Майдану вони влаштовували мітинги, а останні кілька місяців відправляють зі Стамбула ліки та речі для солдатів.
Ліки, які зібрали і відправили у військові госпіталі волонтери з Туреччини. Фото Романа Неділька
Події в Україні створили українську діаспору в Стамбулі
Наталія Хоржевська багато років пропрацювала у лікарні системи МВС у Херсоні, звідки родом. 2000 року вперше відвідала Туреччину по роботі. Нині вже 14 років живе у Стамбулі.
Переїхала до цього ж міста близько 4 років тому і Ксенія Онур із Києва. Її рідне місто – Кривий Ріг.
У багатомільйонному Стамбулі дві українки могли б ніколи не зустрітись. Проте події у рідній Україні об’єднали їх та ще кілька сотень українців у Туреччині.
– Те, що відбувалося в Україні, на нас дуже вплинуло. Ми втратили спокій і сон. Наша діаспора, яка до того, по суті, не існувала, а кожен жив сам по собі, почала об’єднуватися, – розповідає Ксенія Онур. – Вперше зустрілися ще за часів Євромайдану. Тоді нас зібралося 15 осіб біля консульства України на підтримку генерального консула Богдана Єременка, якого відіслали із Туреччини.
Події останнього року змінили повсякдення і пані Наталії.
– Події листопада 2013 року були радісними для мене, з одного боку, бо давали надію на покращення ситуації в Україні. Коли я приїжджала на Батьківщину, то мене дуже засмучувало те, як живуть наші люди. Початок протестів був певним промінчиком, що прийшов кінець бюрократії, корупції. Звичайно, справитися із цим відразу неможливо, – говорить вона. – А щодо Криму і Донбасу, то я завжди буду вважати, що ці території – це невід’ємна частина моєї землі і нікому просто так вона не дістанеться.
Згодом на мітинги у Стамбулі стало приходити все більше людей. Наталія Хоржевська говорить, що тоді метою було досягти публічного визнання протестів на Батьківщині:
– Намагалися цим показати, що ми, українці за кордоном, єдині із усім українським народом. Із кожною акцією нас ставало все більше. Події, які почали розвиватися стрімко, нас об’єднали. Після розстрілу людей на Майдані, ми звернулися у місцевий патріархат, щоб домогтися якогось публічного висвітлення подій, адже у Туреччині дуже мало звертають уваги на те, що відбувається в Україні. Тут не було публічних заяв із цього приводу. Спільнота українців звернулася до Вселенського патріарха Варфоломея. Саме він зробив тоді заяву, запросив нас офіційно, як українську спільноту, взяти участь у молитві.
Наталія Хоржевська (другий ряд, зліва) і Ксенія Онур (у вінку). Фото зі сторінки у соцмережі
Після початку конфлікту в Криму, до масових акцій разом із українцями у Стамбулі долучилися і кримські татари. Нині допомагають й представники інших національностей. За словами Наталії Хоржевської, підтримують Україну також молдавани, білоруси та самі турки.
Звичайно, конфлікт в Україні розділив представників із різних країн і в Туреччині.
– Загострилися стосунки з росіянами, які теж живуть у Туреччині. Найбільше протистоянь виникло, звичайно, у соціальних мережах, – говорить Ксенія. – Розгорнулася справжня «війна клавіатур». Із часом багато людей припинили спілкуватися, відсіялись ті, із ким підтримувати зв’язок не потрібно.
Місцеві мало знають про Україну, бо своїх проблем вистачає
На питання про ставлення місцевого населення до подій в Україні, жінки відповідають, що війна на Сході нашої держави тут не висвітлюється.
– Вони майже не знають про наші проблеми. На це впливає і те, що минулого року у Туреччині теж були безлади на вулиці. Зараз також багато біженців із Сирії. Скрізь лунають заклики про допомогу біженцям із Сектору Гази, – розповідає Ксенія Онур. – Але починають цікавитися Україною, коли про це заходить розмова. Просять розказати, чому і хто, з ким ми воюємо.
На річницю Майдану в Стамбулі зробили виставку. Під відкритим небом на мольбертах розмістили фото з Києва. Сотні людей просто на вулиці дізналися про Україну та її проблеми.
Дивитися сюжети з війни і плакати було не достатньо
Зараз акції під посольством Російської Федерації у Стамбулі тривають. Але основна діяльність тепер – волонтерство. Наталія Хоржевська розповідає, що відправляти гроші почала ще під час Майдану.
– Близько 20 годин на день я проводила біля монітора і стежила за тим, що відбувається. Ми дивилися трансляції з Майдану. Душею я була там, дуже хвилювалась за тих, хто в той час знаходився на Майдані – і за знайомих, і незнайомих мені людей. Певний час, коли міг, мій син був у Киві, – говорить жінка. – Ще тоді передавала якісь гроші від себе, адже важко було дивитися на те, як хлопці сплять і їдять на морозі, під відкритим небом, хоч це і небо нашої незалежної України.
І зараз вона не називає себе повноцінним волонтером.
– Вважаю себе лише невеликою ланкою великого ланцюга, який створили волонтери там, в Україні. Із початком бойових дій я перераховувала гроші своєму сину. Він у Херсоні теж почав займатися волонтерською діяльність у волонтерському батальйоні «Херсонська чайка», – розповіла Наталія.
Марш миру 21 вересня у Стамбулі. Тоді його підтримали українці та місцеве населення у багатьох країнах світу, у тому числі - в Туреччині. Фото зі сторінки у соцмережі
Із Ксенією та багатьма іншими українцями вони познайомились на одній із акцій у Стамбулі. Тоді потроху почали приходити до того, що потрібно робити. У вересні в Україну вирушив перший пробний вантаж.
– Посилка важила близько 30 кілограмів. У ній була спідня білизна, футболки. Після цього вже почали рекламувати нашу діяльність, збирати кошти активніше. Друга посилка важила 120 кілограмів, потім – 170, – говорить Ксенія, і зазначає, що намагаються відправляти посилки щомісяця, хоча із оголошенням перемир’я збирати кошти стало складніше.
– На жаль, є такий психологічний фактор – перемир’я, та і люди виснажуються. Крім того, коли війна ця далеко, дуже легко на щось відволіктись. Проте ми намагаємося нагадувати людям, що потрібно продовжувати, – наголошує Ксенія.
Не кожен українець у Туреччині може допомогти фінансово. Для того щоб активізувати процес, волонтери постійно вигадують акції.
– Наприклад, ми просили привозити книжки із України. Нам передали тридцять примірників «Все буде Україна» Олени Степової. Ми їх усі тут продали і отримали гроші для армії. Перед Новим роком влаштовували нашою діаспорою ярмарок. Кожен приносив якісь вироби, випічку, – розповідає Наталія і показує невеличку ляльку-мотанку, яку зробила для розпродажу.
На потреби військових вдалося зібрати 7 тисяч доларів за кілька місяців
Жінки в один голос зазначають, що для початку волонтерської роботи потрібно було вийти на добросовісних волонтерів в Україні. Наталія розповідає, що із ланцюга прибрали усіх зайвих посередників:
– Наше головне завдання – щоб солдати отримали все особисто в руки, адже ми чули, на жаль, про випадки, коли речі до бійців не доходили. Ми працюємо лише з офіційно зареєстрованими волонтерами з Херсона, Києва, Дніпропетровська, Миколаєва. Волонтери в Україні приймають замовлення від хлопців і передають нам.
Потім усі посилки Наталія описує на своїй сторінці у соціальній мережі. Також звіти є у спільноті «Українці в Туреччині» у «Фейсбуці». Ці звіти – чеки та фотографії посилок – запорука прозорості та довіри до волонтерів у Туреччині та Україні.
За словами Наталії Хоржевської, із середини вересня у Стамбулі вдалося зібрати близько 7 тисяч доларів. Жінка говорить, що сума не надто велика, але все ж зробити вдалося багато. Купили декілька комплектів термобілизни, кевларові каски, бронежилет, тактичні окуляри, спальники, ліхтарики, обігрівачі, акумулятори до мобільних телефонів тощо.
У першу чергу волонтери звертають увагу на ті потрібні солдатам речі, на яких можна суттєво зекономити.
– Ми купували термобілизну. Тут вона дуже дешева, адже Туреччина – величезний ринок текстилю. Легку термобілизну ми купували за 7 доларів, а зимову – за 10,5 долара. Балаклави коштують близько одного долара. Тут дуже дешевий і якісний фліс. Ми в першу чергу дивимося на те, на чому можемо виграти, – розповідає Ксенія. – А взагалі шукаємо тут те, що замовляють волонтери з України. Ось зараз у Миколаєві просять захист для ліктів і колін. Потрібні рюкзаки і баули. Зараз збираємо на це кошти, адже купити військовий баул тут можна за 7 доларів, рюкзак на 40-50 літрів коштує 12 доларів. Ми намагаємось працювати без посередників із фабриками, де можна брати великі партії за оптовими цінами.
Ще один із масштабних проектів – відправка медикаментів. Його придумали і втілили у життя волонтери із Анталії. Наталія Хоржевська допомагала відправити їх в Україну. Завдяки цьому військові госпіталі отримали 160 ампул сильнодіючого антибіотика «Тієнам». Крім нього у госпіталі Артемівська і Дніпропетровська передали ще 60-65 найменувань ліків.
Найбільша проблема – вартість посилки
Кілька місяців волонтери відправляють вантажі в Україну власним коштом. Нині вантаж не оформляють як гуманітарний.
– За доставку ми платимо гроші і це доволі велика сума. Через високу вартість посилок ми не можемо передавати дуже важкі вантажі, – говорить Ксенія.
Наталія Хоржевська також зазначає: могли б закупляти хоч і для усіх волонтерів України. Але поки немає гуманітарної програми, відправляти немає змоги.
– Мені по ланцюжку від інших українців тут, у Стамбулі, дісталась програма з безкоштовної доставки допомоги солдатам і переселенцям із зони АТО, – говорить Наталія.
Жінка зауважила, що в Туреччині лежить дуже багато зібраних речей, які поки немає можливості відправити через високу вартість доставки. Для вирішення проблеми пишуть листи і на Прем’єр-міністра, і на Мінсоцполітики України.
Поки чекають відповіді на свої запити, піклуються не тільки про матеріальне забезпечення українських солдатів. Наталія Хоржевська розповідає про ще одну акцію:
– Зараз ми проводимо акцію «Лист українському солдату». Під час розмови із українськими волонтерами дізналися, що у хлопців часом занепадає бойовий дух. Особливо складно взимку. Не зламатися допомагає підтримка українського народу. Тож ми зараз збираємо листи, малюнки дітей. Потім їх передамо волонтерам, а ті в свою чергу доставляють солдатам.
