Ангеліна Шарлай потребує допомоги на лікування
Життя 7-річної Ангеліни Шарлай круто змінилось рік тому: раптовий біль у нозі, лікарні, 2 операції, після яких лікарі заявили, що діагноз не той і оперувати було не потрібно. Нині – милиці й інвалідність. Знову палати, медики, кожні 2 місяці перебування в лікарні «Охматдит».
2 клас дівчинка закінчила, але не так як мріялось, а на милицях і рідко бачила однолітків, до неї ходили вчителі.
– У цю важку для дитини пору батько усунувся від обов’язків, перестав навідувати, давати гроші, – розповідає Наталія, мати Ангеліни. – Ми розлучені з батьком дітей, і коли він дізнався про діагноз, інвалідність, перестав допомагати, уся фінансова сторона лікування звалилась на мене.
Наталія працює на залізниці. Її зарплатні не вистачає на нормальне харчування, ліки, оплату музичної школи сина (дитина здібна і хоче вступати саме в музичне училище, тож кинути школу ніяк). Жінка живе з дітьми та старенькою матір’ю. Саджає город, але навіть на проїзд туди коштів бракує, тому і на роботу за 12 км і з неї, й на город їздить велосипедом. Іноді продає зелень, щоб дітям було за що купити необхідне.
Іноді в хвилини відчаю їй допомагали небайдужі люди.
– Коли ми лікуємось у Києві, буває, що мені ні за що купити собі їжі. Дитину годують, а я перебиваюсь. Родичів чи близьких у мене в столиці немає, тож навідувати нікому. Одного разу я знімала гроші з кредитки, а банкомат не давав, була заборгованість. Від безвиході я стояла і плакала біля того банкомату, бо і на ліки треба, і на їжу. Зовсім чужа жінка запитала в мене, що сталось і зі словами: «Якщо вас це врятує, візьміть». Дала 600 гривень.
Колеги по роботі теж давали хто скільки міг. Недавно жінка з донькою знову проходили курс лікування в «Охматдиті», гроші знову потрібні. Удома треба платити комуналку та й сина з матір’ю без копійки не залишиш. Тож Наталія Шарлай зважилась звернутись до небайдужих, щоб допомогли хто чим зможе.
Реабілітація Ангеліни щомісяця обходиться в 3-4 тисячі гривень. Тож кожну копійку родина відкладає на ліки, економлячи на елементарному. До того ж проїзд у Київ і звідти для дитини-інваліда безкоштовний, а для мами – повна вартість.
Про діагноз та операції
Минулого літа в Ангеліни почала боліти ніжка, думали, минеться.
– Приблизно через 2 тижні ми звернулись до лікарів у Полтаві. Дали нам направлення на КТ (комп’ютерну томографію), зробили, але нам його не змогли розшифрувати. Довго вирішували, куди нас направляти: в інститут раку чи інститут ортопедії в Київ. Направили в інститут ортопедії, тобто якщо що, то звідти вже в інститут раку, так казали. Новоутворення на лівій нозі. Діагноз: остеоїд-остеома лівої гомілки. В інституті ортопедії нас прооперували. Через 4 місяці приїхати на контроль.
– Ми прибули туди знов, ніжка поболювала, вони подивились, знімки всі були в лікарів у Києві. Знову нас чекали там через 3 місяці на перевірку. Але вдома вже через тиждень у дитини були страшні болі, я викликала швидку і нас везли в 1-у міську лікарню Полтави. Лікарі констатували, що новоутворення збільшилось. Рентгенолог заявила, що воно більше, ніж було до операції.
Наталя зважилась піти до завідуючого травматологією в залізничні лікарні Миколи Кислого, який за аналізами і знімками КТ констатував, що потреби в операції не було, що діагноз не той. Свої аргументи навів. І радив їхати в «Охматдит» і рятувати дитину.
– Шукала направлення в «Охматдит», але в Полтаві нам не давали, говорить мати дитини. – Дали лише в Харків. Харків порадив звертатись до того лікаря, що оперував дитину. У Києві знов констатували рецидив остеоїд-остеоми. Я говорила, що полтавські лікарі сумніваються в діагнозі, що це не може бути остеоїд-остеома. Але наш лікуючий заперечив, засумнівався в кваліфікації полтавського травматолога і знову призначив операцію, додавши, що буває і 4 рази оперують, бо рецидив. Зробили операцію, видалили блок кістки, не імобілізували ніжку (не наклали гіпс), відправили додому. У Полтаві на нас кричали лікарі, тобто були здивовані: чому нога не в гіпсі? А ще чому блок кістки видалений і не заповнений спеціальною сумішшю. Але резюмували: то ж Київ, їм видніше.
Коли я вже їхала з Києва додому, то пішла по аналізи патоморфології. І професор підняв архіви, подивився результати обох операцій, аналізи. Сказав, що операції були не потрібні, це остеомієліт, але рідкісної форми. За всю свою практику він бачив лише кілька випадків таких. Як жаль, що цей професор Григоровський, котрий завідує лабораторією, був у відпустці, коли ми вперше потрапили в лікарню.
Професор Григоровський нас направив в «Охматдит», у гнійну хірургію. Тож що два місяці ми там проліковуємось. Якщо в лікарні є спонсори, то частина ліків безкоштовно, а ні – шукаєш гроші.
За два роки, обіцяють лікарі, Ангелінка, зможе сама ходити. А доти – милиці і дитячий візок (як для малечі).
Картка «Приватбанку» для переказу коштів на ім’я мами, Наталії Шарлай: 5168742064582020.
Ніна Король
