– «Світязь» існує давно, ще з радянських часів. Спочатку це був великий вокальний колектив, у ньому співали такі артисти як Василь Зінкевич, Лілія Сандулеса... Ми їздили з концертами по всьому світу. У часи перебудови концертна діяльність була проблематичною, артисти заробляли хто як міг. Так сталося, що у «Світязі» залишилися ми удвох із Дмитром. Я писав тексти пісень, Дмитро робив аранжування (такий поділ обов’язків у колективі й досі – прим. авт). Почали гастролювати, людям подобалося. Працювали в студії Олексія Онишка «Олекса», робили рекламні ролики, записували виконавцям альбоми. Наприклад, Оксані Білозір записали альбом. Пам’ятаю, у Луцьку хотіли організувати цікавий проект «Олекса ТВ», це така програма, на гостей якої ми, щоб не було сухо й тривіально, записували пародії, шаржі. Проект так і не відбувся, а шаржі залишилися, вони стали нашою візитівкою.
– Ви виконуєте не лише серйозні глибокі пісні, а й пародії, гумористичні. Що по духу ближче?
– Декому подобаються ліричні композиції, іншим – жартівливі. У житті є сльози і сміх, вони завжди поєднуються. Думаю, так само і в музиці.
– Анатолію, не так давно Ви записали спільну пісню з гуртом «Тартак». Не плануєте продовжити подібну співпрацю?
– Я з великою повагою ставлюся до Сашка Положинського, музика його команди специфічна, добре сприймається молодими. Наш дует задоволений співпрацею. Ті, хто не чули «Тартак», почули його, і навпаки. Але записувати пісні з кимось іще не плануємо, нам це не потрібно. Якщо й робитиму щось таке, то зі своїми дітьми. Важливо не результат, а процес.
Взимку – на лижах, улітку – по старовинних замках
– Пане Анатолію, як проводите вільний час, які захоплення маєте?
– Захоплення диктує сім’я. Взимку катаємося на лижах, у кожного є своє знаряддя. Відпочиваємо в Австрії, на Буковині. Влітку, разом із дружиною їздимо замками України, це наша традиція. Ще кожного року, на мій день народження, 22 червня, у нас удома збираються друзі, колеги, ми налаштовуємо апаратуру, співаємо, джазуємо.
– Розкажіть про свою родину.
– Дружина Аліна займається родиною, вона земна жінка. 19-річний син Ігор навчається на піаніста, 20-річна донька Оксана опановує хорове мистецтво. Пишаюся своєю родиною, вони класні.
– Чи бували у Полтаві?
– Так, багато разів. Маю чимало знайомих серед полтавських музикантів: «Краяни», «Фрістайл», був знайомий із Раїсою Кириченко. Шкода, не встиг записати пісню, вона хотіла, щоб ми це зробили. Добре тримається у памяті центр міста, памятник Леніну, будинок адміністрації. Дуже привітне, охайне місто, викликає позитивні емоції, наче вдома.
– Пане Дмитре, чому дует має мало кліпів?
– Коли б ми не «перебралися» у жанр музичних пародій, шаржів, то кліпів було б більше. Ми не записуємо зараз нових пісень, виконуємо ті, які полюбилися слухачам. Якщо чесно, трішки ображений на всіх. Коли пісні були, на них не звертали уваги, мовляв, неформат. Тому пишемо пісні для інших: Павлу Зіброву, Віктору Павліку, Аллі Кудлай, Лілії Сандулесі. Зараз записуємо альбом одній американській співачці українського походження, вона попросила.
– Хтось із сучасних молодих виконавців Вам імпонує?
– Як співачка, подобається Еріка, чемна дівчинка. Ми якось зустрілися на одній із телепередач, наші місця виявилися поряд. За популярними нині телешоу не слідкую, немає часу. Знаю лише, що вони є.
– Пане Дмитре, як Ви відпочиваєте?
– Я не вмію відпочивати. Мій відпочинок – робота. З родиною їджу на дачу, полюбляю рибалити. Маю таку собі болячку, Інтернет, спілкуюся в одній із соціальних мереж.
У Полтаві найкраща тюлька
– Чим займаюється Ваша родина?
– Моя перша дружина Лора (так називаю свою єдину дружину) за освітою медик, але присвятила себе дітям і коханому чоловіку. Донька Яна живе в Ізраїлі, навчається на перекладача. Син Володимир вступає до інституту імені Глієра. Один-два рази на рік їду до Ізраїлю, підтримати доню.
– Про Полтаву можете щось розповісти?..
– Такої тюльки як у Полтаві, ніде немає! Дуже подобається полтавська природа. Багато знайомих музикантів із Полтави, наприклад Олег Марценківський.
Майже анекдот
Якось один радіожурналіст запитав: «Ви й до «Тартака» займалися музикою?» – зі сміхом і гіркотою у голосі згадав Дмитро Гершензон.
Анатолій Говорадло і Дмитро Гершензон, як справжні джентельмени, не лише розповіли про себе, а й наговорили журналісту компліментів.
