У Михайла Іллєнка з Полтавщино пов'язані лише приємні спогади
Про те, як знімали стрічку, про акторів та інші свої кінороботи пов’язані з Полтавщиною розповів журналісту «Кола» в ексклюзивному інтерв’ю режисер Михайло Іллєнко.
– Михайле Герасимовичу, думаю нашим читачам, а тим більше тим, хто подивиться «Той Хто пройшов Крізь Вогонь», цікаво дізнатися яким чином ви підбирали акторів для фільму?
– Із самого початку ми вирішили знімати у фільмі виключно українських акторів. Багатьох з них я знав, з кимось познайомився перед зйомками.
– А до претендента на головну роль були якісь особливі вимоги, Ви знали Лінартовича до зйомок?
– Дмитра Лінартовича перед «Тим Хто Пройшов Крізь Вогонь» я знімав у своєму короткометражному фільмі «Невелика подорож на великій каруселі». Тоді ми й познайомилися і згодом продовжили співпрацю.
– Одну із головних ролей у стрічці – індіанську дружину Івана «Тінь Ластівки» зіграла ваша донька Іванна Іллєнко. Вона теж разом з усіма проходила кінопроби чи ви самі їй запропонували цю роль?
– Знаєте, одразу ж зазначу, що фільм «Той Хто пройшов Крізь Вогонь» має багато спільних рис з одним із моїх попередніх фільмів «Фучжоу». Тут споріднені візуальні моменти і музику до обох стрічок написав композитор Володимир Гронський. І відповідно деякі актори зіграли в обох фільмах. Наприклад, Тарас Денисенко у «Фучжоу» виконував головну роль, а тут епізодичну. Й Іванка теж знімалася у «Фучжоу». Тому мені захотілося, щоб вона і в цій стрічці зіграла одну з головних ролей. У неї дуже великий акторський досвід. Іванна працює в головному оперному театрі Праги балериною. В одному з чеських художніх фільмів вона також знялася в головній ролі. Взагалі, Іванка з дитинства в театрі, знайома з багатьма відомими людьми. Її мама, моя дружина, також балерина.
У «Тому Хто Пройшов Крізь Вогонь» режисер знявся в ролі головного героя
– Пане Михайле, окрім того, що ви режисер, ви ще й актор. Чи не виникала у вас спокуса зіграти у своєму творінні?
– Знаєте, я актор однієї ролі, бо зіграв лише в одному фільмі Юрія Іллєнка – «Білому птасі з чорною ознакою» ( Режисер та кінооператор Юрій Іллєнко, брат Михайла, відомий глядачам за фільмами «Криниця для спраглих», «Молитва за гетьмана Мазепу», «Тіні забутих предків» та інших. Авт.). А в «Тому Хто Пройшов Крізь Вогонь» я знявся в одному кадрі на початку фільму. Там видно лише мою спину. Це було в Аргентині, я тоді був у навколосвітній подорожі. По всяк випадок взяв із собою шинель, відповідну апаратуру. Коли був в горах Андах вирішив зняти один епізод. Дмитра зі мною не було, тож довелося зніматисясамому. До речі, це єдиний імпортний кадр у цьому фільмі, все інше знімалося в Україні.
– Перед тим, як знімати фільм «Той Хто пройшов Крізь Вогонь», ви спілкувалися із людьми, які знали прототипа вашого головного героя – Івана Даценка, бували в його рідному селі Чернечому Яру?
– Я бував в Чернечому Яру, знімав там матеріал до свого документального фільму про Івана Даценка, над яким зараз працюю. Бачив будинок знаменитого льотчика. Мені це місце показав Григорій Титаренко, полтавець, родич Даценка. Познайомився я з ним випадково. Оскільки зйомки були влітку, на вулиці стояла спека ми з оператором пішли на Ворсклу скупатися, говорили про фільм. Раптом до нас підійшов чоловік і сказав «Вибачте, але я чув, що ви говорили про мого родича Івана Даценка». Уявляєте – величезний луг перед річкою, де зустрілося троє людей пов’язаних однією темою. Згодом я познайомився з племінницею Даценка Ольгою Рубан.
– Михайле Герасимовичу, як ви вважаєте, стрічка покриє у прокаті свої витрати (Фільм зняли за 16 мільйонів гривень. Прим. авт)?
– У нас зараз так мало кінотеатрів, що їх недостатньо аби повернути гроші витрачені на зйомки стрічки. Тут надія лише на те, що його вдасться показати за кордоном та на телебаченні. Лише тоді зможемо покрити всі витрати, але це буде не так швидко, як хотілося б.
Від українського глядача залежить, чи номінують «Той Хто пройшов Крізь Вогонь» на «Оскар»
Режисер, актори та генеральний продсюер фільму перед його презентацією в Полтаві
– «Той Хто пройшов Крізь Вогонь» уже отримав гран-прі на міжнародному фестивалі в Києві. Ходять чутки, що його пропонуватимуть на кінопремію «Оскар».
– Ми робили фільм для українського глядача. Поки що не можу нічого конкретнішого сказати, бо, окрім іншого, Оскар вимагає, щоб був дуже переконливий прокат у країні-виробнику фільму. Якщо він буде – то це дасть стрічці перепустку до Оскара. Тож все залежить від глядача.
– Кінороботу вже показали не в одному місті України, і в Інтернеті з’явилося чимало відгуків про неї. Особисто ви читали їх?
– Так, звичайно. Радує, що з кожним показом фільму в новому місті відгуки позитивніші. Спочатку були чутки, що це черговий провал. Адже в нас люблять обговорювати якісь вигадані невдачі. Але тут все навпаки, про фільм переважно говорять в дуже позитивному руслі.
Кінофестиваль Іллєнка «Відкрита ніч» цього року пройде в Полтаві чи Опішні
– Пане Михайле, ваші два старші брати – талановиті режисери Вадим та Юрій Іллєнки. Скажіть, звідки у хлопців із звичайної радяньскої родини, де батько інженер, такий потяг до кіномистцетва?
– Це так природньо, що навіть не знаю, як коментувати. Старші брати для молодшого – це завжди приклад для наслідування. Я можу сказати, що «Той Хто Пройшов крізь вогонь» – це 56 наш спільний із братами фільм. Бо в ньому дуже багато і від Вадима, і від Юрія. Тут стільки від братів, що не можливо передати словами. Звісно, я знімав його самостійно, але від щирого серця кажу, що це наша спільна робота. Я вдячний братам за ті університети, які вони мені викладали.
– Мені відомо, що ви засновник кіновідеофесту «Відкрита ніч», на якому показують кінороботи режисерів-початківців. Фестивалю за 15 років існування довелося пережити чимало, його не раз хотіли закрити через брак фінансування. Тож кому, як не вам говорити про майбутні відомі імена, які прославлять українське кіно.
– Їх дуже багато – і режисерів, і акторів, і продюсерів. Фестиваль за 15 років показав 500 фільмів. Із них 50 – найпомітніші, які ми показуємо в українських містах, а також за кордоном. Це виключно українські фільми. Так, останній фестиваль одночасно відбувся в 5 містах України. Сподіваюся, що наступний, а він традиційно проходить в кінці червня, відбудеться в Полтаві, а, можливо, і в Опішні. Зараз ведуться переговори. А щодо помітних імен, то цього року в Каннах одержала перемогу за свою короткометражку Марина Врода. Це моя колишня студентка, вона також була переможницею фестивалю «Відкрита ніч». Перемогу на Берлінському кінофестивалі в номінаціях анімаційне та короткометражне кіно здобували учасники «Відкритої ночі» Тарас Томенко та Степан Головань. І цей перелік можна продовжувати. Їх, талановитих українських кіношників, багато. Вони відомі в Європі, і на жаль, про них ніхто не знає на батьківщині.
– Ваш старший брат Юрій Герасимович був політиком, членом однієї із націоналістичних українських партій. А ви не збираєтеся податися в політику?
– У мене своя партія – мій фільм «Той Хто Пройшов Крізь Вогонь». І це без пафосу. Просто для політики потрібні інші якості, яких в мене немає
Іллєнко любить Полтавщину та знімає фільми про її мешканців
– Михайле Герасимовичу, я знаю, що ви ще за радянських часів знімали фільм «Миргород та його мешканці» і от черговий фільм пов'язаний із Полтавщиною. Чим вас так вабить наш край?
– Ну взагалі – це вже третій мій фільм пов'язаний з Полтавщиною. Перший документальний – «Круг» – свою дипломну роботу, я знімав частково в Опішні. Тому добре знайомий з керамологом та істориком Олесем Пошивайлом, його гончарською родиною. Я неодноразово бував на фестивалі «Мазепа-фест». З Полтавою в мене пов’язані дуже добрі теплі спогади, саме місто красиве, не кажучи вже про полтавок, які дуже гарні та спокусливі.
– На вашу думку, в українського кіно є майбутнє?
– Ой, навіть не задавайте, це гріховне питання. Справжніх, талановитих кіношників у нас дуже багато. Їм лише треба дати шанс, перш за все, законодавчий. Нам потрібні протекційні закони, щоби місцевий виробник мав право на частину вітчизняного ринку.
