Любов Мариненко з Харкова знайшла свого брата на Полтавщині саме завдяки Службі розшуку Товариства Червоного Хреста. Жінка жила з нерідним батьками і лише після їхньої смерті відшукала біологічну рідню.
Усе почалося з того, що харків’янка Любов Мариненко побачила телесюжет про пошук близьких. Жінка, яка народилась у 1944 році в Німеччині, все життя провела з прийомними батьками і лише коли вони померли, дізналась, що десь є її мати. Тому вона мріяла знайти її та, можливо, братів чи сестер. Зважилась на пошук рідні та звернулась у Червоний хрест.
До теми - Червоний Хрест просить полтавців про допомогу
Невідомо, як склалася доля українки, матері пані Любові, яка у неволі під час Другої світової війни народила доньку. Але Любов Мариненко дізналась від людей, що рідну матір звали Марією. Її у 1943 році її погнали на примусові роботи до Німеччини. Там вона народила доньку. Але маленька дівчинка повернулась в Україну уже з прийомними батьками.
Шукала матір у Німеччині, а вона жила у сусідній області
Харків’янка через багато років таки знайшла рідню. З’ясувалось, що мати жила у сусідній області – під Полтавою. Коли пані Любов була в Німеччині, вона навіть на вулицях вдивлялась в людей, шукаючи очима потенційну матір. Коли жінка була у відрядженні Німеччині, вона звернулась до Міжнародної служби розшуку. В архівах вдалося дещо відшукати. Як уже потім з’ясували фахівці з Товариства Червоного Хреста в Україні, жінка, яка народила дівчинку Любу в Німеччині, походила з Полтави. Її забрали на роботи до Німеччини і працювала вона в домі якогось Отто. Прізвище полтавки німці вказали неправильно. Оце й усі скупі дані про матір Любові Мариненко.
Коли нарешті прийшов лист, що особу матері встановлено, пані Любов отримала удар – за 2 місяці до цього Марія Харлампіївна Скриль померла. Чоловік її теж помер, але у цьому шлюбі народився син Григорій, якому було 55 років. Тож харків’янка зважилась на зустріч зі зведеним братом. Сама йому зателефонувала, він приїхав у Харків.
До теми - Самотнім допоможуть соцпрацівники, Червоний Хрест та листоноша
Якби знав про існування сестри, сам би її знайшов
Обоє, звісно переживали, як зустрінуться. Зустріч була теплою.
Пан Григорій Косяк живе в Полтавському районі. Тепер він знає точно, що у нього є рідна сестра. Але не любить розповідати історію про те, як його знайшли, зайва увага йому непотрібна. Каже, що коли інформація з’явилась у ЗМІ, були такі телевізійники, яких би він не хотів більше бачити. За словами полтавця вони приїздили в село, познаходили тих, хто навіть його матері з молодості не знав, але кожен із «очевидців» додавав що хотів.
– Думаю, ту передачу і не покажуть, не зважаться – я там багато чого наговорив, – каже Григорій Косяк.
Нині Григорій Савелійович бачиться з сестрою, їздять одне до одного в гості.
– Якби знав про неї точно, то і сам би знайшов, – каже чоловік. – А так у селі говорили люди про те, що буцімто в матері народилась дитина у війну. Але в нашій сім’ї про це не говорили.
Коли Марію Харлампіївну відправили до Німеччини, вона була вже вагітна, але про це ніхто не знав. Після 1945 року повернулась в Україну, але без дитини.
– Про доньку ніколи не розповідала, та не те, що про дитину, про війну також мовчала, – каже пан Григорій.
Життя у полтавки й після війни було важке. До кінця своїх днів вона не сказала нічого Григорію про його сестру.
Любу усиновили теж українці з Харкова. Із ними жінка жила усе життя, не знаючи, що не рідна. Але як говорила в телепередачі, відчувала це.
Хто знає, чому дитина,народжена в Німеччині, опинилась в інших українців із Харкова. Брат і сестра вважають: або нерідні батьки украли дівчинку, адже своїх дітей у них не було, або Марію змусили віддати дитину. Мовляв, на батьківщини їй буде важко жити з позашлюбним дитям.
Як звернутись до Служби розшуку Товариства Червоного Хреста України та кого шукають
Звернутись можна,надіславши листа на електронну адресу: tsredkro@carrier.kiev.ua
Прочитати детальніше можна на сайті Товариства: rfl.redcross.org.ua
Звернутись можна у представництва Товариства в Полтаві та районах. У Полтаві: обласна організація – вул. Шведська, 52, тел. 7-43-08.
Міська організація:вул.. Калініна, 36 (стара поліклініка №4), каб. 103.
Обласні та районні організації напряму із міжнародними пошуковцями не виходять. Але вони допомагають полтавцям оформити документи: заповнити анкету, радять, які документи треба мати. Пояснюють, що шукати через Червоний Хрест можуть лише близькі родичі. Якщо справа стосується успадкування, тобто пошуку рідні заради спадку, то це не в компетенції Червоного Хреста.
Про це розповіла Ірина Плюсніна, керівник обласної організації.
– Найчастіше в Полтаві звертаються ті, хто бажав довести, що він остарбайтер і йому теж належать виплати від німецької сторони, – каже Ірина Плюсніна. – Архіви про остарбайтерів та евакуйованих вціліли в бункері в Арользені (Німеччина).
Евреї, які були примусово евакуйовані, теж звертались в Червоний Хрест. Адже німці також і їм призначили виплати як компенсацію за злочини фашизму. Для цього євреям потрібне підтвердження національності та того, що дійсно людина була в евакуації, навіть якщо це була дитина.
Звернення до Служби розшуку Червоного Хреста в основному стосуються подій і людей часів Другої світової війни. Крім живих людей, шукають і загиблих та їх могили.
Родичів, які загубились або про існування яких є хоч якісь відомості, можна знайти через Червоний Хрест.