Любов до неба
Володимир Комаров народився 16 березня 1927 року в Москві у сім’ї двірника. Його батьки були малоосвіченими, тому намагалися вкласти у єдиного сина все те, чого самі не отримали. Комаров вперше потрапив на аеродром у віці семи років – туди його привели батьки. Споглядання літаків зблизька настільки вразило молодого хлопця, що льотчики стали його героями.
Початок війни Комаров застав у домі бабусі. Батько пішов на фронт, а Володя залишився працювати у колгоспі й паралельно навчався у школі.
1942 року він після закінчення семи класів вступив до спеціального льотного училища. Повоювати йому так і не судилося: закінчив навчання лише в липні 1945 року. Після цього екстерном вступив до навчального центру в Борисоглібську.
У перший післявоєнний рік 19-річний Комарова перевели в Батайське військове авіаційне училище, яке через три роки успішно закінчив. Далі служив військовим льотчиком-винищувачем в авіаполку дивізії ВПС, яка базувалася у Грозному на аеродромі Ханкала.
До теми - До Дня радіо: Єдиний в Україні почесний радист живе у Полтаві
Кохання на все життя
Місто Грозний для Володимира Комарова стало особливим не тільки тому, що він почав тут службу. Саме на Північному Кавказі майбутній космонавт зустрів своє єдине кохання.
Одного разу, проходячи повз місцеве фотоательє, льотчик почав розглядати фотографії, які були вивішені на вікні. На одній зі світлин була зображена дівчина, яка йому дуже сподобалася. Він її довго шукав, і одного разу вони зустрілися. Звали її Валентина. Вона разом із сім’єю приїхала до міста під час війни. Її батько шукав родовища нафти, і тому був направлений з родиною до Чечні.
Через рік молоді люди побралися. 1951 року в сім’ї Комарових народився син Євген, а через 7 років – донька Ірина.
Костянтин Феоктистов, Володимир Комаров та Борис Єгоров (фото liveinternet.ru)Перший загін космонавтів
1959 року Комаров закінчив факультет академії імені Жуковського, після чого був відправлений до інженерної групи повітряних сил, де займався випробуванням нових літаків. Через рік спеціальна комісія запропонувала йому взяти участь у надсекретній роботі. 1960 року він був зарахований у перший загін космонавтів (група ВПС №1).
– Комаров був особливим космонавтом, – розповів Сильвестр Шафарчук, завідувач науково-дослідним сектором Полтавського музею авіації й космонавтики. – По-перше, серед першої групи космонавтів Володимир Комаров був найстаршим. По-друге, він був неймовірно обдарованою людиною, а ще мав усі ті якості для того, щоб стати космонавтом. Уперше почав тренуватися як дублер Павла Поповича, радянського космонавта №4.
У той час нормативами для майбутніх космонавтів були: вік – до 35 років, зріст – до 1,75 м та вага – до 75 кілограм. Загін був створений у лютому-квітні 1960 року. Складався із 20 чоловік.
– Володя за своїми людськими якостями був кращим за всіх нас, – розповів в одному зі своїх останніх інтерв’ю Павло Попович. – Він був неймовірно освіченою та хорошою людиною. У складних ситуаціях зберігав спокій, чим відрізнявся від інших космонавтів першої двадцятки.
Крок до зірок: замість одного втиснули трьох
Свій перший політ у космос Володимир Комаров здійснив 12 жовтня 1964 року на борту корабля «Восход» разом із Костянтином Феоктистовим та Борисом Єгоровим. Комарова призначили капітаном корабля. Загалом це був сьомий за рахунком політ радянських космічних кораблів.
Корабель не був розрахований на трьох осіб, але тодішній керівник Микита Хрущов зажадав від головного конструктора Сергія Корольова запуску в одному кораблі одразу трьох космонавтів. Урешті космонавти полетіли без аварійних катапульт, які б могли врятувати їх при вибуху корабля під час старту, та без скафандрів.
Незважаючи на різні негаразди, політ пройшов успішно.
До речі, злетіли при одному керівнику, а прилетіли космонавти при іншому. «Восход» пробув на орбіті трохи більше доби, однак за цей час у СРСР колишнього лідера країни Хрущова змінив на посаді Леонід Брежнєв. Комарову потрібно було перевчити текст обов’язкової доповіді керівництву держави, що він і робив у літаку, на якому до Москви летіли космонавти.
Згодом до космонавта Комарова прийшла слава та перше звання Героя Радянського Союзу (друге було вже після смерті – прим. автора). Молодій сім’ї виділили велику чотирьохкімнатну квартиру в Зоряному містечку. До цього Комарови жили в маленькій робітничій квартирці.
Через багато років стало відомо, що Комаров міг взагалі не полетіти у космос. Йому була зроблена операція із видалення пахової грижі, після якої потрібно було на цілих півроку скасувати тренування. Згодом на одній із перевірок його серце дало збій, що могло означати хрест на всіх надіях про космос. Та Володимир сам розробив для себе спеціальні вправи, підсумковий результат яких допоміг переконати лікарів у своїй профпридатності.
Разом з Юрієм Гагаріном (фото russianspaceweb.com)Незважаючи на прикмету
Серед чоловіків не прийнято відзначати своє 40-річчя, однак Комаров, напевно, не вірив прикметам і забобонам. За словами його родичів, у його квартирі в Зоряному три дні поспіль були друзі та рідня.
– Тато неначе прощався зі всіма знайомими, розповідала Ірина, донька космонавта в інтерв’ю «Московському комсомольцю». – Гості все приходили та приходили…Спочатку приїхали родичі, потім у нас вдома гуляли татусеві колеги, після чого зібралися його друзі. Тато завжди випивав перший келих сухого вина, а далі в чарці була тільки мінеральна вода.
Варто відзначити, що святкування розпочалося рівно за 40 днів до його другого польоту в космос.
Читайте ще - У Полтаві відбудеться благодійний концерт із «космічною» тематикою
Політ на кораблі з безліччю дефектів: якби не Комаров, то Гагарін
Перший політ нового корабля «Союз-1» із Комаровим на борту планувався на 23 квітня 1967 року. Через певний час повинен був стартувати «Союз-2» із Валерієм Биковським, Олексієм Єлісеєєвим та Евгеном Хруновим. У космосі два кораблі мали зістикуватися, а згодом космонавти повинні були перейти з одного корабля в інший.
– Мені довелося розмовляти з багатьма спеціалістами з космонавтики, – продовжує Сильвестр Шафарчук. – Люди, звісно, не все розповідають, але говорять, що коли Комарову запропонували політ, то космонавт вже знав, що може не повернутися живим, тому що корабель був ще «сирим». Коли «Союз» готували, то спеціалісти дуже довго працювали з парашутною системою, яка таки й дала збій.
Ще на Землі інженери виявили більше 200 недоліків у роботі корабля. Фактично обидва кораблі (конструкція та проблеми були в них однакові) не повинні були взагалі стартувати, але 1967 року відзначався ювілей Жовтневої революції, і, на думку керівництва країни, космонавти повинні були подарувати СРСР ще одну космічну перемогу.
– Дублером Комарова був призначений Юрій Гагарін, – говорить Сільвестр Шафарчук. – Тобто якби Комаров відмовився, то полетів би перший космонавт Землі. Він це чудово розумів, тому коли його на комісії запитали, чи готовий Володимир Комаров знову полетіти в космос, то твердо заявив, що готовий.
Проводжати Комарова на стартовий майданчик прийшли всі космонавти. Всю дорогу в автобусі вони співали пісні, аби бодай трішки підняти йому настрій. Володимир Комаров був сумним, неначе передчував, що може не повернутися з неба.
При заході на посадку в «Союза-1» не розкрився великий парашут, і на швидкості 300 кілометрів за годину корабель врізався в Землю та загорівся. Шансів вижити у космонавта не було жодних. А політ «Союза-2» в останній момент скасував академік Мстислав Келдиш, цим урятувавши трьох космонавтів («Союз-1» ще був у польоті, але у нього уже були несправності, тому не ризикнули запустити інший корабель).
– «Союз-1» та «Союз-2» були схожими кораблями, – продовжує Сильвестр Шафарчук. – Однак говорити те, що другий корабель також чекала б доля першого, аби він злетів, не можна. Є такі дані: коли комплектували парашутну систему першого корабля, то через малу ємність для парашута її силоміць туди заштовхали. І вона у небі вийшла з ладу.
Космонавта Комарова кремували в ніч на 25 квітня.
– Наступним полетів у космос наш земляк Георгій Береговий, – продовжує свою розповідь працівник музею. – Перед цим фахівці дуже довго працювали над парашутною системою, яка надалі працювала безвідмовно.
Дві могили
Першу знають більшість людей. Це Кремлівська стіна, куди була замурована урна із прахом Володимира Комарова. Однак офіційною вважається друга, яка знаходиться на місці катастрофи.
Після того, як держкомісія поїхала до Москви, фахівці знайшли ще кілька фрагментів тіла космонавта. Наступного дня після трагедії вони були поховані прямо на місці загибелі Комарова в степу під містом Орськ.
Факт катастрофи замовчували
Смерть Комарова стала серйозним ударом для керівництва країни, тому воно почало боротися зі згадками про космонавта та про саму катастрофу. Космонавтам наказали не говорити про все це. Доходило навіть до того, що ілюстрації, де був зображений загиблий льотчик, друкували у газетах в урізаних варіантах – без космонавта.
На місці катастрофи (фото ispacechronicles.ru)Доля сім’ї
Після загибелі голови родини Комарови переїхала до Москви. Дружина космонавта Валентина все життя пропрацювала у школах істориком-філологом та бібліотекарем. Вдруге заміж так і не вийшла. Її не стало 25 серпня 1995 року. Син Євгеній працював у торгівлі, донька Ірина була воєнним перекладачам. Обоє нині на пенсії.
Пам’ять
Практично у кожному великому місті та селі колишнього СРСР є вулиці, які названі на честь космонавта. Окрім цього, астероїд та кратер на Місяці також носять ім’я Володимира Комарова.
