Нині душевно неврівноважених осіб називають людьми з особливими потребами, а поняття «психічнохворі» в психіатрії намагаються застосовувати якомога рідше. Наше суспільство завжди упереджено ставилося до таких пацієнтів, навколо них виникло чимало міфів та чуток. Які з них правдиві, а які лише забобони розповів Віталій Закладний, головний лікар Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру.
Міф № 1 Психічні хвороби не виліковні
Нічого подібного, більшість хвороб – це межові стани, неврози, психічні розлади, які лікуються грамотно підібраним фармакологічним лікуванням, психотерапією та соціальною адаптацією Після такого лікування, людина буде повністю здоровою. А в тих, хто має хронічні психічні захворювання, настає багаторічна ремісія.
Міф № 2 Якщо людина звертається до психіатра і її ставлять на облік – вона автоматично перекреслює своє майбутнє
– У нашому суспільстві вважають, якщо ти звертаєшся до психіатра, значить обов’язково слабоумний. Насправді чітко розписано, які хвороби і на який час можуть заважати людині виконувати певні обов’язки, – коментує Віталій Закладний.
– Приміром у пацієнта був важкий психічний розлад, протягом 5 років він не міг працювати. Але після багаторічного лікування він може звернутися до лікаря і якщо лікарняно-консультаційна комісія (ЛКК) визнає людину здоровою, вона має право працювати. А облік – це не юридичне поняття, це форма співпраці лікаря з пацієнтом, щоб запобігти загостренню хвороби. Співпраця, абсолютно добровільна і лише в інтересах хворого. Але дійсно існують випадки, коли людина знаходиться на обліку примусово, але виключно за рішенням суду. Таких в нашій області дуже мало.
Міф № 3 «Буйних» вгамовують гамівною сорочкою
– Як людина, котра працює в психіатрії з 1980 року, я авторитетно заявляю, що гамівні сорочки зараз не використовують в психіатричних лікарнях. Першу гамівну сорочку я побачив кілька років тому у Львові. Це була коротка гамівна сорочка Австрійської імперії, у Російській імперії, до речі, сорочка була довгою до п’ят. У Радянському Союзі гамівні сорочки зникли в 50-х роках, коли з’явилися перші психотропні заспокійливі препарати, які застосовували, щоб заспокоїти пацієнтів. Тож нині гамівна сорочка – це далекий пережиток минулого, – каже Віталій Петрович.
Нині в медицині, «буйних» хворих, щоб заспокоїти фіксують до ліжка широкими нетравматичними, пошитими за певними стандартами мотузками. Фіксують хворого обов’язково не менше 5 медичних працівників.
– У цьому ракурсі зазначу, що раніше методи лікування психічних хвороб були жорстокі, шокові. Хворих загортали у вологе простирадло, кидали до холодного басейну, садили на неї п’явки, вибривали потилицю і капали холодну воду, давали бром. Ці методи були популярними по всій Європі. Тільки, коли з’явилися перші антидепресанти час лікування зменшився з років до місяців, стало не таким шоковим, – зазначає лікар-психіатр. – Зараз уже 4-те покоління седативних препаратів, завдяки яким людина не втрачає своєї соціальної активності. Змінилися методи лікування. Все більше лікують вдома, на денному стаціонарі.
Міф № 4 Психіатр, який працює багато років, стає теж несповна розуму, бо отримує багато негативної інформації
Кажуть, що через 7 років роботи психіатри стають шизофреніками, але це не більше, ніж байка. З іншого боку, дійсно психіатр отримує стільки людського негативу, що йому потрібен періодичний відпочинок. Тому законодавчо відпустка у психіатра 49 днів, також вони мають 25-ти відсоткове відшкодування до зарплати.
На Заході поширена супервізія – це коли психіатр спілкується з іншим психіатром, щоб «скинути» тягар негативу.
Міф № 5 Психіатри роблять здорових людей хворими, щоб відібрати в них житло
– Коли людина хворіє, діагноз ставить лікар-психіатр. Якщо хворий віддав свою квартиру комусь, то саме завдяки встановленому діагнозу це можна визнати незаконним, – переконує Закладний. – Дехто вважає, що в лікарню рідня може «здати» здорову людину, домовившись з лікарем. Все це брехня, адже перед тим, як хворий дійде до лікуючого лікаря, його повинен оглянути дільничний психіатр, лікар прийомного покою, завідувач відділенням, начмед. То що існує змова принаймні з 10 лікарів, які працюють в різних медичних установах?!
У нашій країні існує презумпція психічного здоров’я, а тому потрапити до психічної лікарні не зі своє волі, людина може лише за рішенням суду. На суді обов’язково присутні прокурор, адвокат підсудного, на захист якого можуть стати й інші люди, які вважають його здоровим. Якщо пацієнт, вважає, що його права порушують чи з нього збиткується медперсонал, він може тет-а-тет поспілкуватися з юристом, написати заяву про це і передати у відповідний орган.
Міф № 6 Той, хто уникає соціальної взаємодії – антисоціальний психопат
Найчастіше антисоціальними психопатами називають абсолютно здорових людей, які мало контактують з іншими. Насправді, антисоціальних психопатів характеризує повна байдужість до інтересів інших людей, включаючи родичів і навіть власних дітей. Страждання людей і тварин ніколи їх не чіпає. Брешуть вони абсолютно безсоромно, часто схильні до шахрайства. Вони не бояться погроз і майбутніх покарань і небезпек. Про свої власні вчинках вони ніколи не жалкують. Вони часто екстраверти і є повною протилежністю скромним, сором'язливим, мовчазним людям з якими їх часто путають.
Міф № 7 Психічнохворі люди небезпечні для суспільства
Будьте певні такі люди безпечні для суспільства, більше того, душевнохворі вчиняють значно менше злочинів, ніж психічно здорові громадяни. Насправді агресивна поведінка спостерігається в дуже небагатьох психічних розладах (наприклад, коли є імперативні галюцинації, марення переслідування тощо) і є краплею в морі в порівнянні з повсякденною людською агресією.
– Найбільша наша проблема полягає в тому, що психіатри одинокі в своєму намаганні соціалізувати особливих людей. Але пені зрушення вже маємо, наша лікарня перша в Україні почала працевлаштовувати психічнохворих людей. У результаті ми побачили, коли людина працює, імовірність того, що вона потрапить до лікарні зменшується на 50 %, – акцентує Віталій Закладний.
Відомі люди, яким психічні розлади не стали на заваді досягти успіху
Письменник Микола Гоголь страждав на тафофобіїю – боязню бути похованим живим, а також періодично в нього були приступи тяжкої депресії.
У письменника Федора Достоєвського, імператора Наполеона Бонапарта та воєначальника Ганнібала була епілепсія.
Аналізуючи феномен Марії Башкирцевої, сучасні психіатри дійшли висновку – талановита художниця хворіла на біполярний розлад особистості.
Тривалий час депресією страждали американський президент Авраам Лінкольн та англійська письменниця Джоан Роулінг, авторка «Гарі Поттера». Останню позбутися захворювання допомогло саме написання роману. Історики стверджують, що Лінкольн часто ридав у подушку і навіть хотів покінчити життя самогубством.
Письменник і засновник жанру детективу Едгар Аллан По страждав манією переслідування, боявся темряви, був схильний до провалів у пам'яті і галюцинацій. Іноді неадекватно себе вів, міг бродити кілька днів у несвідомому стані або впасти в буйне божевілля. Стан ускладнювався через зловживання алкоголем.
Філософу Фрідріху Ніцше, твори якого були тривалий час заборонені у Радянському Союзі, був поставлений діагноз «мозаїчна шизофренія». Він страждав одержимістю і манією величі. Часто неадекватно себе вів, наприклад, міг почати стрибати, мукати, робити гримаси, пити власну сечу зі свого чобота.
