Вона була першою з українців, які вийшли до посольства нашої держави у столиці Польщі. Саме завдяки ініціативі Наталії та її друзів ця європейська держава зрозуміла, наскільки важливими є протести в Києві та чого домагаються українці. Польща однією з перших почала активно підтримувати рухи протестувальників в Україні, а пізніше – забирати на лікування тяжко поранених під час протистоянь 18-22 лютого.
Євромайдан у Варшаві розпочався у соціальній мережі
Для Наталії Панченко Майдан розпочався з побиття студентів 30 листопада в Києві. Того дня до неї зателефонував товариш.
– Мені подзвонив друг і сказав, що щось потрібно робити, адже в Києві таке відбувається. Одразу після цього зайшла до «Фейсбуку» і хотіла створити подію «Євромайдан у Варшаві», але це вже зробили до мене, – розповідає Наталія. – Тих людей, які створили спільноту, ми ще не знали. Тому зателефонували і запропонували робити щось разом. Того ж дня ввечері зібрався так званий Оргкомітет, і на ранок ми організували першу акцію у Варшаві.
Практично постійним місцем проведення мітингів у Варшаві обрали Посольство України в Польщі. Мета пікетів під – домогтися реакції єдиного представника української влади, нинішнього Посла України в Польщі Маркіяна Мальського. Але він лише раз вийшов до людей після побиття студентів 30 листопада.
Значну підтримку українці у Варшаві отримали саме від представників польської влади. Наталія розповідає, що зверталися до всіх іноземних держав, які мають посольства у Варшаві, писали листи, на які відповіді отримували лише зрідка.
– Протягом подій на Майдані ми писали абсолютно до всіх представників європейської влади, до 29 послів європейських країн, а також США та Канади у Польщі. У цих листах ми зверталися від імені українців до їхньої влади, щоб вони застосували санкції до Януковича. Багато хто нам відповідав. Зверталися до депутатів Європарламенту, до польських депутатів, до парламентських комісій. Було дуже багато зустрічей, люди постійно приходили до нас на Майдан. Ми неодноразово ходили на засідання комісій у польському сеймі.
Активність українців, акції, які привертали увагу журналістів, призвели до того, що слідом за Оргкомітетом Євромайдану у Варшаві вже поляки створили Комітет солідарності з Україною. На перше засідання цього Комітету Наталію Панченко запросили як представника української громади у Варшаві. Надавати активну допомогу потерпілим на Майдані в Польщі постановили саме на засіданні цього Комітету.
Перших поранених із Майдану привозили взагалі без нічого
Після перших повідомлень про велику кількість поранених в Києві Оргкомітет варшавського Євромайдану звернувся до польських політиків. Наталія Панченко говорить, що вони відгукнулися на заклики про допомогу:
– Вони нам допомагали тим, що відправляли в Україну бригади «Швидкої допомоги» (там було 4 «швидкі») з ліками. Крім того, із першого дня ми проводимо у Варшаві збір коштів, теплих речей та ліків. Зараз збираємо лише гроші, бо потреби в речах вже немає, і витрачаємо їх на лікування поранених із Майдану.
Зараз на території Польщі знаходяться близько 80 поранених, найбільше з них – у Варшаві. Із того часу, коли поранений потрапляє до Польщі, ним опікуються волонтери-українці, які живуть у Польщі. Комітет солідарності займається формальною стороною: поляки оформляють документи і перевозять поранених сюди. В Оргкомітеті Євромайдану у Варшаві є цілий підкомітет, який опікується пораненими.
– Ми купуємо їм усе – від стартового пакета для телефону, поповнення. Купуємо спідню білизну, одяг, тому що люди з перших заїздів взагалі не мали нічого при собі: як їх з Майдану помістили в літак, так вони і прибули, – розповідає Наталія. – Тут їх, в принципі, усім забезпечуємо. Коли операції вже зроблені, людей виписують, але вони все одно повинні ходити до лікарні. Ми винаймаємо їм тут помешкання, купуємо їжу, ліки, платимо добові. Якщо до когось приїжджає родина, то займаємося пошуком житла для сім’ї. Ми намагаємося зробити все, щоб люди тут не витрачали жодних грошей. Усі кошти нам жертвують. У Польщі на майданах продовжують збирати гроші на лікування тих, хто залишився в Києві і потребує складних операцій.
Скільки триватиме лікування українців за кордоном, Наталія Панченко прогнозувати не береться. Зазначає, що процес гоєння ран дуже тривалий та складний:
– Усі хлопці, яким зробили операції, потребуватимуть другої та третьої. До нас найбільше потрапляють з очима, або в травматологію й хірургію. Є четверо людей, яким потрібні протези, а вони дуже дорогі – від ста тисяч євро і більше. Є ті, кого неможливо вилікувати в Польщі, то ми зараз пишемо листи через польські організації, особисто, хто як може до Німеччини та Італії. Лише у цих країнах роблять такі складні операції на очах. Але ми хлопців нікуди не відпускаємо, вони в нас, поки не одужають повністю, намагаємося допомогти всім.
Росіяни і з нами, і без нас пікетують своє посольство проти режиму Путіна
Від початку до протестів приєдналися сотні українців, які працюють або навчаються в Польщі, також ті, хто вже народився у цій країні, але не забуває своє коріння. Крім того, акції привернули увагу великої кількості поляків.
– Поляки приходять до нас завжди. Це наша третя сила. Ми організовуємо (українці в Польщі), а вони беруть активну участь, – зазначає дівчина. – І не тільки вони. Під посольство Росії приходить дуже багато росіян. Вони пікетують його з плакатами «Путін не Росія, Росія – це ми», «Мы не за Путина, мы – за Майдан». Крім того, у ті дні, коли ми не пікетуємо посольство Росії, ці росіяни, по 4-5 осіб стоять цілий день.
Боротьба у Варшаві не припиняється і зараз. Після зміни влади в Україні, протести у столиці Польщі відбуваються не тільки біля українського посольства.
– Після того як розпочалася агресія проти Криму, ми так само продовжуємо протестувати. Збираємося 4-5 разів на тиждень. Влаштовуємо великі мітинги під посольством Росії. Ми передавали листи послу Росії, але відповіді, звичайно ж, не отримали. Після цього наші мітинги перенеслися під інші посольства. Серед них і посольство США, в якого ми просили захисту для українців, двічі передавали листи послу США, були там на прийомі, а під час одного з мітингів він вийшов до нас особисто. Були під посольством Голландії, там теж до нас виходили. Пікетували посольство Великобританії, але там до нас ніхто не вийшов, ми передали лист, – розповідає Наталія Панченко.
