Село Тимофіївка – 100 дворів, близько 200 жителів. Сьогодні, 18 березня, практично усі вони зібралися біля хати родини Перепилятник. Тут ховають одного із трьох синів.
На Полтавщині попрощалися із загиблим Героєм. Фото Ольги Матвієнко
Олег Перепилятник загинув 16 березня в Авдіївці від кулі снайпера. Біля батьківської хати у Тимофіївці серед інших кількадесят чоловіків у військовій формі. У багатьох нашивки – 16 ОМПБ. Саме в цьому батальйоні водієм служив Олег.
– Хлопці з передка (передової – авт.). Скажу одне, як це не називали б – антитерористична операція, інакше, а насправді – це війна. Загарбник прийшов на нашу землю – ми воюємо. Все, – відповідає сивий чоловік із козацьким чубом та вусами. Говорити про загиблого відмовляється, в почервонілих очах з’являються сльози.
Молодий хлопець, просить називати його Деном, як кличуть усі побратими, слова підбирає важко:
– Найголовніше для нас там – підіймати настрій один одному, а для цього вистачало однієї посмішки Олегової, – розповідаючи, Ден і сам посміхається. – Там дуже тяжко зараз, скажу відверто. Так от із Олегом, там було не страшно. Завжди відчуваєш, що він поруч, прикриє, підтримає, ніколи не кине свого брата.
Олег загинув під час бойового зіткнення із ворогом. У нього влучила куля снайпера. До ворога було метрів 50. Ден про загибель товариша почув по рації, коли був за 150-200 метрів від нього.
– Ми із ним служили у двох підрозділах – і в жодному підрозділі ніхто не скаже про Олега поганого, – говорить Ден.
Місцеві, які прийшли на похорон, теж стоять обабіч двору. На саме подвір’я ніхто не йде. У ряд під парканом вишикувані траурні вінки – від родичів, друзів, односельців, влади. Відспівують Героя у хаті.
Люди говорять тихо, згадуючи Олега.
– Ніколи нічого поганого не скаже, завжди відгукнеться, поговорить. Завжди допомагав, коли просили, – говорять жінки в чорних хустках. – На буровій працював, а там же тяжко. І ночами буває робота, батько його казав.
Згадують, що приходив у відпустку раз чи два за час служби. І тоді був життєрадісний. Останнім часом дзвонив додому, казав, що скоро повернеться, адже вже рік якраз служив.
Із хати виходять священики. Військові беруть у руки хрест, український прапор із траурною стрічкою, портрет бійця – і стають на чолі процесії. Далі йдуть жінки з вінками. Чоловіки несуть труну із полеглим побратимом. Колона рушає на кладовище, до якого близько кілометра.
На невеликому сільському кладовищі виголошують промови. Періодично вигукують «Герої не вмирають!». Мама Олега ніяк не може відпустити сина, адже попри всі гасла – її син, якого так чекали вдома, поклав життя за Україну і тепер воюватиме у Небесній сотні. Вона тільки підіймає очі на Дена, який просить пробачення, що не вберегли її Олега.
Три залпи – і труну опускають. Над Тимофіївкою розходяться хмари, і вперше за день пробивається сонце.
Довідка:
Олег Миколайович Перепелятник народився 1 грудня 1979 року в селі Халімонове Бахмацького району Чергінівської області. Жив у Тимофіївці. Навчався в Плішивецькій та Книшівській загальноосвітніх школах. Після школи із 1997 по 1999 рік служив у Збройних силах України у Володимир-Волинському.
Після служби вступив до професійно-технічного училища в Полтаві, а потім навчався на водія у профтехучилищі в Гадячі, яке закінчив 2002 року. Працював трактористом на місцевому підприємстві, а потім влаштувався на бурову.
11 березня 2015 року був мобілізований у рамках часткової мобілізації. Загинув 16 березня 2016 року в Авдіївці під час так званого перемир’я. У березні 16 ОМПБ на позиціях в Авдіївці втратив чотирьох бійців, троє із яких із Полтавської області.
За час війни на Сході полягли семеро мешканців Гадяцького району: Микола Прудій, Юрій Кириєнко, Анатолій Лифарь, Сергій Ільченко, Руслан Пономаренко, Ігор Жадько, Олег Перепилятник.
