"Кіборг" Олександр. Фото О. Апостолова
В АД (аеропорт Донецька) хлопці несли службу на диспетчерській вежі. У січні об’єкт був знищений ворожою артилерією, однак «кіборгам» дивом вдалося вижити. Про те, як доводилося виживати та давати відсіч ворогу в надзвичайно складних умовах, герої розповіли журналісту «Кола».
Зараз «кіборги» лікуються у полтавському військовому шпиталі й після одужання знову збираються на передову. Говорять, що страху немає, є лише відчуття обов’язку і патріотизму. У Олександра і Артура вдома залишилися дружини та по двоє дітей.
Незважаючи на все побачене та пережите, бійці не втрачають почуття гумору та часто посміхаються. За їх словами, у екстремальних стресових ситуаціях гумор допомагав абстрагуватися та скинути напругу. На запитання, чи не мучать їх нічні жахи, відповіли, що так, часто сняться – «Загиблі, обстріли, біжиш кудись»… «А ось жіночки щось давно вже не снилися», – розсміявся «кіборг» Олександр.
Іловайськ – це друга за масштабами, після Чорнобиля, трагедія в Україні
– Ми вивозили наших загиблих бійців з-під Іловайська. Бачили російський спецназ, вони там сиділи під кожним кущем. Бачили російську техніку – танки, БТРи, КамАЗи. Збирали 200-х: по полях, окопах, підбирали зі спалених танків і вивозили через сепаратистські пости, які ті займали після того, як російський спецназ вибивав українську армію. Під Іловайськом загинуло близько 1,5 тисячі українських військовослужбовців, а не 500, як звітувало військове керівництво. Крім того, ворог тоді теж поніс значні втрати, – розповіли «кіборги».
Бійці зазначили, що після Чорнобиля Іловайськ – це друга за масштабами національна трагедія України й нарікають, що за неї досі ніхто не покараний.
Взимку військові дізналися, що у одній із найгарячіших точок АТО – донецькому аеропорту – потрібні люди, тоді без вагань добровільно вирішили піти туди.
– Одного дня увесь наш гарнізон попрощався із дружинами. Ми телефонували хто мамі, хто дружині, хто сестрі і прощалися. Ми зрозуміли, що нам кінець. Через так зване перемир’я сепаратисти безкарно обстрілювали нас, – говорить Олександр. – Спочатку виїхав один танк із 300 метрів розстріляв по нас увесь боєкомплект, 27 снарядів. Потім виїхало вже два танка і били, поки суцільнометалева монолітна 11-поверхова вежа не впала. Із 11 поверхів залишилося 4, а наступного дня – лише 2. Нашим єдиним захистом була артилерія, але вона мовчала. Нас «зливали» три дні, а сепаратисти за цей час зрівняли аеропорт із землею. І лише після того, як наші оборонні споруди перетворилися на груду цегли, військове керівництво прийняло рішення відбивати аеропорт… Під час цих обстрілів я зателефонував нардепу Бориславу Березі, а той передав слухавку Турчинову… За його інформацією, до нас нібито повинно було прийти підкріплення. Дзвонив також у різні ЗМІ. Після цих дзвінків піднялася буча і нас не дозволили безкарно знищити. Ми самі себе врятували, як барон Мюнхгаузен, котрий витягнув себе за волосся. Страшно не було, було прикро, прикро до сліз. Я готовий був іти в атаку і загинути, але загинути в бою, а не як щур в акваріумі. Я не міг вистрілити з автомата в танк, не міг вистрілити по міномету, який знаходився за трьома будівлями… Крім того, знаходячись на вежі, я не міг застосувати протитанковий гранатомет, для цього потрібно було вийти на відкритий простір, адже з гранатомета під час пострілу виривається 30-метровий кумулятивний струмінь і могли здетонувати наші боєприпаси. Для захисту ми могли використовувати лише АГС і важкий кулемет. Якби ворог дізнався, яке в нас озброєння, то давно б закатав нас у асфальт, – згадує «кіборг».
Бійці розповіли, що за час служби стали свідками багатьох виявів героїзму, як серед військовослужбовців ЗСУ, так і серед бійців добровольчих загонів.
– Хлопці з «Карпатської Січі», по 19-23 роки. Пішли у відкриту з боєм на старий термінал й подавили вогневу точку ворога. Вони вели себе, як герої, – говорять «кіборги». – А одного разу водій броньованої машини, якою евакуйовували поранених з аеропорта, прорвався, вже вискочив на нашу територію і втратив свідомість. Всі думали, що серце не витримало. Потім з’ясувалося, що йому під пахву влучив осколок, пройшов між пластинами бронежилета й перебив артерію. Так за кермом і помер, рятуючи людей, не сказавши ані слова про те, що поранений.
«Кіборги» розповіли, що під час їхньої служби в аеропорту стояли сильні морози, температура опускалася до -28 градусів. Дров не було, тому топили пластиковими пляшками, разовими тарілками, ламінатом. За їхніми словами, у таких погодних умовах навіть дизельне пальне набувало консистенції олії. А для будівництва укриття бійці змушені були пускати в хід залишки будматеріалів зі зруйнованих ворогом будівель.
–Укріплення робили так: збивали плитку, мішали її з будівельною «тирсою» й засипали в мішки. Граната розривається, мішки розлітаються, а ти з совком і віником під обстрілом робиш прибирання території, це все збираєш – і в новий мішок. Обкладалися ящиками і пляшками із замерзлою водою. Ось такі у нас були хитрощі. Треба було просто вижити, щоб повернутися додому, – зазначили вони.
«Сепаратисти підвісили нашого загиблого товариша за ноги і облили люмінесцентною фарбою, щоб світився вночі»
«Кіборги» розповіли, що обстріли практично не припинялися, а кожна шпарина аеропорту була цілодобово під прицілом.
–У ворога були снайпери високого рівня. У нас на радіолокаційній станції висів прапор – і вони десь із тисячі метрів били чітко по древку, на якому він тримався. Тому на війні не треба соромитися десь перебігти, перестрибнути, проповзти по грязюці. Вночі, було, говориш товаришу «Загаси свічку, в стіні багато дірок». І за мить – бабах! – іще одна діра… Або ще один випадок: загинув наш товариш, а через щільний обстріл його не могли евакуювати. Сепаратисти знайшли його і в аеропорту підвісили за ноги. Обливали люмінесцентною фарбою, щоб світився вночі. Він провисів так два місяці – забрати його не могли, – поділилися страшними спогадами бійці.
«Командира групи, яка нас замінила в аеропорту, розірвало на частини»
Евакуація поранених «кіборгів» із донецького аеропорту відбувалася вночі і, звісно, під обстрілом. На завантаження – близько двох хвилин. Потім головне – проскочити найнебезпечнішу ділянку шляху – злітну смугу, яка зусібіч прострілюється.
– Їдеш і чуєш, як по корпусу МТЛБ б’ють осколки, а навколи – вибухи. Коли виїхали за Піски, то я обійняв і розцілував водія. Потім дізнався, що командира групи, яка нас замінила у аеропорту, розірвало на частини. А той пост, де ми стояли, був цілковито зруйнований, – розповів Олександр.
Невдовзі, після евакуації поранених кременчуцьких «кіборгів», в районі аеропорту настало «перемир’я». За словами бійців, ворог цим скористався та міцно укріпив свої позиції.
– За цей час сепаратисти вирили рів 4-метрової глибини, натикали туди арматури, поруч зробили мінні поля. За ровом поставили ДОТи, залили бетоном і все – там неприступна територія. Ось це результати «перемир’я». Потім наші генерали без розвідки послали бійців штурмувати ці укріплення. В результаті полягло безліч людей, попалено багато техніки. А все через те, що не провели розвідку. Ну збили наш безпілотник – відправте третій, четвертий. Безпілотник коштує дешевше, ніж убитий батько дітей, – переконані військові.
«Кіборги» додали, що там, на Сході, є ще одна серйозна проблема, яку влада чомусь не поспішає вирішувати. На території, звільненій від бойовиків і підконтрольній силам АТО, немає сигналу українських телеканалів, натомість працюють лише російські та сепаратистські.
– У результаті – чого можна очікувати від населення, якщо їх щодня зомбують? Тим не менш, варто зазначити, що більшість місцевих мешканців там все-таки підтримує Україну. Звісно, є й вороже налаштовані. Пригадується, біля нас була ферма. Там працював місцевий чоловік. Коли проходив повз нас, то завжди посміхався. Потім виявилося, що він коригувальник ворожої артилерії, – наостанок підкреслили «кіборги».
Олег Апостолов
