Ні, не стверджую, що немає людей, котрі дійсно співчувають, для кого недавня подія – не просто запис у стрічці ВКонтакті. От тільки шкода, що для більшості на хештезі та, можливо, фото із символікою Франції все й закінчується.
13 листопада 2015 року. На вулицях столиці Франції скоїли один із найбільш кривавих терактів за всю історію держави. Терористичні атаки пройшли в семи різних околицях Парижа і забрали життя близько 150 чоловік. У Франції паніка – влада одразу приймає рішення про прийняття надзвичайного стану строком на 12 днів, ЗМІ трублять про те, що сталося, кордони країни тимчасово закривають. Кілька годин – і весь світ вже облетіла ця новина, оголосили траур. Соціальні мережі замайоріли безліччю повідомлень від мешканців найрізноманітніших країн з усіх куточків землі. Співчували, оплакували, ставили на аватарки символ співчуття постраждалим – ну а що, усі ж так роблять – а потім ішли заварювати чай.
Скрін з мережі Twitter
"А що, кілька слів - теж данина, мої знайомі так зробили, чим я гірший?" Так?
Спробую провести паралель і з українськими реаліями.
Україна вже більше року знаходиться у стані війни. Тільки-но все починалося, на країну накотилася хвиля помпезного патріотизму. Усе майоріло державною символікою, усюди відкрито пропагувалася любов до України. Смерті полеглих оплакував весь народ, звеличуючи воїнів до небувалих вершин. Їхні імена були у кожного на вустах. Але час іде. І ось вже то тут, то там замовчуються факти гибелі солдатів (так, наприклад, 7 листопада на Донбасі загинуло 15 бійців АТО, проте про це вирішено було змовчати). Людям обридає говорити про одне й те саме, і багатьом вже не хочеться вирішувати наявні проблеми, хочеться переключитися на щось нове. Мода на патріотизм поступово вщухає, і ось ті, хто вчора гордо одягав вишиванку, вже відкладають у її шафу, вдягають знову улюблену футболку з американським прапором.
І, наче, колективу і не все одно, проте в той же час кожному окремо – байдуже. Чого ж ми чекаємо при такому мисленні?
