Фото з особистого архіву Ярослава Побєди
Перед входом стоїть столик, біля якого чоловік. Одразу видно, що він місцевий тату-майстер. Навіть зовнішність підходяща: борода, татуйовані руки, ноги, та і одяг в відповідному «хуліганському стилі». Прошу покликати Яріка Побєду.
Навпроти столика - шкіряні диванчики ядуче-помаранчевого кольору, якраз в тон таким же стінам. Підходить Ярік та веде за собою вглиб приміщення - до свого робочого місця.
Запитую, чи давно він працює у студії.
- Та давно вже. Пришов навчатись ще на початку 2013 року. Тепер і не уявляю себе в іншій роботі, а от тоді страшно було. Я ж тоді навіть малювати не вмів. Тут поруч школа малювання для дітей. Там наші теж працюють, ото і я там вирішив навчатись. Залишався, коли уже нікого не було, і малював. Бо в школі за мене мама на уроки малювала, якщо треба було, а тут же вона за мене татуювання набивати не буде.
Ярік почав розкладати маленькі ванночки, а потім видавив туди фарбу з різнокольорових тюбиків. Готував робоче місце.
- Своє перше татуювання я робив дівчині, що тепер стала моєю дружиною. Пам’ятаю, ця перша моя робота була найбільш хвилююча з усіх. Я нервуюсь, вона нервується, - та вийшло гарно. Це мене й надихнуло.
Питаю, чи багато у нього клієнтів, і кого більше: хлопців чи дівчат.
- Та ось раніше було більше клієнтів, а це, через долар, мабуть, трохи менше стало. Проте не жаліюся. Завжди знайдуться ті, хто бажають прикрасити своє тіло новим малюнком. Клієнти будуть завжди, якщо ти хороший майстер. Я іноді акції провожу, пропоную ескіз, який мені було б цікаво набити,гроші беру тільки за матеріал. То завжди найдеться багато тих, хто захоче і прийде. Так, до виходу фільму «Месники 2» зробив по такій акції три роботи. Хоча планував одну.
Зараз і хлопці, і дівчата - часті гості. Немає такого, що одні чоловіки,або одні дівчатка - 50 на 50.
Набивають загалом кольорові, бо яскраво виглядає. А мені от більше чорні подобаються, воно і малювати цікавіше. Найгірше, коли приходять бити тату футболісти, «пацанчікі с района» або п’яні.
У першому випадку, ідей гарних ніколи нема: майже всі просять надписи або ангелів. А ще футболістам же тренування пропускати не можна. І не докажеш, що треба перші кілька днів якось намагатися не потіти, щоб тату потім якісне було. Потім приходять незадоволені, ну а я їм винен, чи що?
«Пацанчікі» теж якось особливо не думають, що набивати. Ну а коли приходять, п’яні, можна зразу відмовляти. Нормального там вийти нічого не може, а потім ще й видаляти прийдуть.
На наступне моє запитання Ярік посміхнувся.
- Займатися чимось іншим? Ні, не думав.
Коли я почав малювати, то зрозумів – це моє. Мені подобається створювати щось у своєму власному стилі, щоб не було схоже ні на що інше. Хіба можна проміняти роботу, що любиш, на, скажімо, нудне просиджування в офісі? І все одно, де вища зарплатня.
Розумієш, коли набиваєш чергове татуювання, відчуваєш себе причетним до творення чогось важливого. Єдиний жест може призвести до загублення цілого малюнку, ба, навіть більше, може зашкодити шкірі клієнта. А ми ж цього не маємо допускати, правда?
Та і малюнок лишиться на все життя.
Хіба не круто займатися тим, що подобається?
