Провести його на цьому шляху прийшли дуже багато рідних, знайомих і незнайомих йому людей. Сльози на очах були навіть у тих, хто не знав Миколу при житті.
Прощання розпочалося о 10.00 ранку у Полтаві, на вулиці Сортувальній, біля батьківської домівки загиблого. Із представників обласної влади там був помічений лише Роман Чабановський.
Але більшість людей зібралися вже безпосередньо в місці поховання - в селі Надержинщина, де проживають дружина й донька Миколи. Церковники провели обряд у дворі, де мешкав Микола, а людей все більшало і більшало. Враховуючи, що до останнього не було відомо, коли буде доставлене тіло загиблого, багато людей просто не знали про поховання, але все одно провести героя зібралися сотні односельчан та небайдужих полтавців.
Групами стояли побратими Миколи по службі, які привітно зустрічали один одного обіймами, радіючи, що живі та зустрілися, а згадавши привід, який всіх зібрав, нахмурювалися. Емоції вирували не тільки в них. Плакали жінки, ніяковіли ті з можновладців, хто прийшов на поховання, не знали, як себе вести журналісти, яким хотілося б і щоб пам’ять про людину залишилася у ЗМІ, але і незручно було працювати, тому що це горе кожен з них також прийняв близько до серця. Висновок: ми не навчилися ховати Героїв… Особливо коли війна в нашій країні ще продовжується. Не навчилися тому, що у своїй незалежній історії ми ні з ким не воювали, а отже і не звикли до таких поховань. Тому, коли потрібно було казати прощальні речі перед опусканням труни в землю, не всі знаходили в собі сили сказати щось перед ріднею загиблого, перед сотнями інших людей.
Сільський голова Надержинщини розповів про життєвий шлях Миколи Чепіги:
– Чепіга Микола Миколайович народився 10 серпня 1977 року у Полтаві. У 1984 році пішов до школи №21 м. Полтави, закінчив 9 класів, вступив на навчання до ПТУ №3 для здобуття спеціальності «слюсар». Після закінчення у 1995 році училища служив у Збройних Силах України, у внутрішніх військах. Службу проходив в Дніпропетровській області, де вирізнявся своєю працелюбністю, порядністю, душевною щедрістю та людською теплотою. До виконання службових обов'язків завжди відносився з високою відповідальністю. Після завершення служби повернувся в рідне місто і працював в локомотивному депо станції Полтава-Південна. На робочому місці користувався повагою колективу, неодноразово заохочувався за сумлінну працю, до своєї роботи відносився з високою відповідальністю. У 2002 році одружився з Іриною Василівною. Проживав разом із сім’єю в с. Надержинщина, виховував доньку Веронічку. 18 березня 2014 року, як справжній патріот своєї країни, одним із перших добровольцем пішов захищати нашу Батьківщину та героїчно загинув від рук терористів.
Після теплих слів від сільського голови, виступив Олександр Іваніна. Сказав від імені голови облради його помічник Олександр Колесніков, який потім в приватній розмові з членами родини загиблого пообіцяв допомогу від облради. Говорили також Юрій Кривошеєв, Миколин друг по службі Олег Лемешко, і саме після його слів полився новий потік сліз у присутніх.
Церемонія прощання була довгою, оскільки величезна кількість людей вважала для себе за потрібне кинути три грудки землі туди, де тепер навіки покоїться загиблий під час АТО мешканець Полтавщини Микола Чепіга.
Після завершення поховання присутніх запросили на поминальний обід, щоб ще за столом не один раз згадати теплим словом людину, яка пішла від нас, але назавжди залишила свій слід на цій Землі.
