Останнім часом, із початком військового конфлікту на Сході України, його постать стала ще більш знаковою для Полтави і краю.
Владика – один із засновників потужної волонтерської організації «Полтавський батальйон небайдужих», що активно займається допомогою українським бійцям у зоні АТО та робить неабиякий вклад у перемогу над агресором.
«Коло» поспілкувалося із Архієпископом Федором про причини виникнення українсько-російського протистояння, роль церкви у цей непростий для нашої держави час та протидію пропаганді.
– Що, на вашу думку, призвело до виникнення російсько-українського конфлікту та його нинішньої ескалації?
– Основна причина – це небажання Росії в особі її керівника визнавати Україну незалежною державою, визнавати український народ народом незалежної держави і небажання випустити Україну із поля свого політичного, еономічного і релігійного впливу. Це основна причина.
Ще одна причина – це відсутність державної політики в Криму і на Донбасі, у той час як Росія вела свою пропаганду роками і готувала анексію. Згадаймо: у перші роки незалежності України кримської автономії не існувало – була Кримська область. Потім Росія нав’язала і досягнула своєї мети – Крим став автономною республікою. Це ті поступки, на які пішла українська влада. А причиною цих поступок, причиною відсутності державництва як такого є корупція та небажання думати про державу та її народ.
Росія, починаючи з часів Петра І, почала переписувати свою історію, будувати її, прив’язуючи до історії Європи. Росія намагалася стати європейською країною хоча б «з вигляду»: прив’язала себе до Київської Русі, хоча жодним чином з нею не пов’язана. Тому коріння – аж там. З часів Петра І коріння революції 1917-го року, з часів Петра І – коріння тих проблем, тих імперських амбіцій та їхніх наслідків, які ми переживаємо сьогодні.
– Україна опинилися під ударом. Як народу і державі вийти з цієї складної ситуації?
– Якби український народ, усі нації, що живуть в Україні – якби ми були єдині у цьому пориві – обороняти свою землю, жертвувати всім, що маємо заради цієї перемоги, заради перемоги правди, ми були б, мабуть, неподолані. А коли наші вояки віддають життя, але бачать недолуге керування, або взагалі його відсутність, в них це підриває бойовий дух. Коли я бачу, що й далі виринають верхівки цих корупційних айсбергів, що знов якогось високопосадовця чи чиновника упіймали на хабарі, що деякі державні структури продовжують займатися рекетом… Коли ти бачиш, що пенсіонер віддає останнє зі своєї мізерної пенсії, а деякі підприємці не роблять ані кроку в бік допомоги своєму народові, навіть не думаючи, що втратять свій бізнес, якщо сюди прийде війна – це вносить дисбаланс, підриває в багатьох із нас дух. Тобто, якби ми всі об’єднали можливості, Росія не змогла б отримати тих здобутків неправдою, пропагандою військовою силою, яку сьогодні вона має тут, у нашій країні. Тому наша єдність, жертовність, небайдужість, готовність віддавати все, що є – це запорука нашої перемоги.
– Владико, наскільки потужним є релігійний вплив Росії на Україну і чи розповсюджується він на інші регіони, окрім Криму та Донбасу?
– Так, розповсюджується. Релігійна боротьба із російським впливом і пануванням точиться у нас в Україні з 1992 року. Це панування полягає в тому, що Росія, бачачи, що є загроза відходу української православної церкви від церкви російської, в 1992 році зробила все можливе – за допомогою пропаганди, спецслужб та інших засобів, щоб розділити українську церкву. Та частина, яка була тверда і рішуча, сьогодні є Київським патріархатом, а та частина, яка залишилася у полі впливу Москви – це українська православна церква у складі Московського патріархату. За допомогою церкви Московського патріархату Росія сьогодні впливає на свідомість людей. В окупованих сьогодні регіонах, українська церква дуже слабка. 20 років влада протидіяла розбудові української церкви на цій території. Інакше відібрати їх було б вкрай складно.
Тому релігійний вплив на свідомість наших громадян – це дуже грізна зброя в руках Росії. Путін, до речі, кілька років тому це озвучив. Він поставив російську церкву і ядерну зброю на один рівень. Сьогодні до нас доходить інформація, що деякі священики МП відмовляються відспівувати наших воїнів. Коли починалися події на Донбасі, у храмах Московського патріархату – у тому числі і в Полтаві – роздавалися листівки про те, що ми, мовляв, єдина Русь, не потрібно відходити від Москви – така собі пропаганда «русского мира». Російська пропаганда, розділивши українську церкву, навісила відразу ярлик на Київський патріархат, назвавши нас «розкольниками і «безблагодатними», а нашу церкву – «неканонічною». Це штучне поняття, придумане у Москві. Придумали ці штампи для того, щоб залякувати людей. Зараз ви можете побачити цю ж саму паралель: «бандерівці», «фашисти». Навішали ярликів, закинули їх в маси і постійно підживлюють.
Проте події на Донбасі сколихнули свідомість українців, тому все більше і більше людей замислюються над тим, чому в Україні існує УПЦ МП.
Якщо Україна відривається від Росії, то вони втрачають основу для своєї історії. Вона робила це споконвіку. Патріарх і цар у Московському царстві конкурували. Петро І зміг переломити цю ситуацію, ліквідувавши патріаршество. Із 1721 по 1918 рік в російській церкві не було патріарха, а цар де-факто був главою церкви.
– Чи українська церква реагує на цю масивну пропаганду?
– Звичайно, ми діємо. Саме існування української церкви, духовна робота священиків виконує цю місію. Часто трапляється, коли парафіяни Московського патріархату, потрапляють на обряд, який звершує український священик і богослужіння лунає українською мовою. І люди кажуть: «О, а ми не розуміли, ми не чули. Це так гарно». Тобто богослужіння українською мовою виконує просвітницьку місію. Звичайно, це все спрямоване на людей, які хочуть мислити, шукати, думати. До байдужих достукатися складно. До речі, на тлі останніх подій багато парафіян перестали ходити до храмів Московського патріархату й свідомо віддали перевагу патріархату Київському. Я говорю як про Полтавщину, так і про інші регіони. Загалом по Україні вже більше 30 громад перейшли до Київського патріархату.
– Українська церква активно допомагає бійцям АТО. Чи багато полтавців долучаються?
– Як тільки почалися події на Донбасі, українські священики включилися в процес допомоги армії. У Полтаві ми, починаючи з травня 2014 року, згуртувалися з певними молодими людьми і в результаті зараз маємо потужну волонтерську організацію – Полтавський батальйон небайдужих. У нас у соборі стоїть скринька для пожертв на українські збройні сили. Від початку російської агресії на Донбасі пожертви в рази перевищують звичайні пожертви на наші церковні потреби. Крім того, є підприємці, які постійно нас підтримують і допомагають. Звичайні люди почали зносити продукти, священики почали підвозити продукти зі своїх парафій – і ми звідси їх відправляли на Схід. І зараз по кілька разів на тиждень ми відправляємо автомобілі у різні підрозділи і точки зони проведення АТО. Ми сприяємо організаційно: контактуємо з бійцями, з’ясовуємо їхні потреби. У соборі діє склад і сюди потоком люди несуть допомогу. Наприклад, завдяки цьому нещодавно хлопці, які лікувалися у полтавському військовому шпиталі, отримали теплий одяг та взуття. Дуже серйозно нам допомогли у цьому українці Берліну: ми передавали їм кошти, вони їздили по складах, оптових базах і скуповували термобілизну, камуфльований одяг, кевларові шоломи, спальні мішки, рації, ліхтарі. На щастя, церква не втратила довіри людей і ми намагаємося всіма зусиллями цю довіру виправдати.
Кілька місяців тому робили підрахунки. Лише станом на жовтень передали допомоги, з Полтавської області військовим більш ніж на 2 мільйони гривень. На сьогодні, думаю, ця сума ще більша.
– Що наостанок побажаєте читачам «Кола»?
– Не забувайте про те, що є Бог. Бог не забуває і світу, і людини. Він керує процесами і часто попускає зло – для того, щоб була користь. Я впевнений в тому, що агресія Росії – це зло, яке попустив Бог – для того, щоб нас змінити, щоб нас укріпити, щоб ми навчилися любити свою батьківщину і розуміли, що це важливо для нас. Ми повинні пам’ятати: зло ніколи не перемагало добро, яким би великим і потужним воно не було. Бог не полишить наш народ. Проте сьогодні нам потрібно стати свідомими громадянами. Бажаю цього всього полтавцям і дякую їм за їхню небайдужість.
