Новий головний міліціонер Полтавщини в ексклюзивному інтерв’ю журналісту «Кола» розповів про себе, про кохану, з якою одружився через 3 дні після знайомства, і про те, як жив «в сухом’ятку» до повернення у Полтаву.
Іван Корсун поки не планує звільняти підлеглих
Про Івана Корсуна говорять багато. Його ім’я зокрема обертається навколо скандалу, що стався у березні 2013 року. Пан Корсун нібито координував дії між «тітушками» та міліцією, перешкоджав доступу та роботі журналістів, народних депутатів України, депутатів Черкаської обласної ради, не допускаючи їх до сесійної зали, в ході чого зламав палець депутату місцевої обласної ради. Проте сам Іван Григорович такі звинувачення відкидає. Як би там не було, пан Корсун отримав шанс «реабілітувати» репутацію на Полтавщині.
Про дитинство, прихильність до матері та вибір професії
Іван Корсун народився у Лубенському районі.
– Батько працював водієм, мама була різноробоча, – так розповідає про себе головний міліціонер нашої області. – В родині нас було четверо, зараз залишилося троє. Маю старшого брата та молодшу сестру, вони живуть в Лубенському районі. Пам’ятаю, до четвертого класу ходив у сільську школу, потім батьки переїхали до Лубен.
З дитинства хотів стати військовим, як зізнається. Говорить, уже школярем зацікавився службою.
– Любив порядок, форму, – говорить Іван Корсун. – Я завжди був дисциплінованим учнем, ніколи не зривав уроки. У військовій підготовці й праці я був прикладом для інших. Забігаючи наперед, скажу, що навчався у Саратовській школі міліції, юридичній академії УМВС України, Харківському автомобільному інституті. Після закінчення школи зацікавився небом, тому поїхав у Оренбург, вступив до вищого авіаційного училища імені Полбіна. Мама була проти, говорила, що люди повинні ходити по землі, а не літати. Потім – служба у Казасхтані, пропонували залишитися там, але відмовився, бо був дуже «прив’язаний» до мами. І так сталося, що в той час вона захворіла, а через деякий час померла.
В юності головний полтавський міліціонер займався різними видами спорту.
– До 2002 року кожного дня бігав 4-5 кілометрів. Зараз уже не роблю цього. Фізична зарядка вранці, бігова доріжка – ось і увесь спорт, яким зараз займаюся. А іноді, коли погода хороша, бігаю, – розповідає Іван Корсун.
Згадки про Полтаву: порівнюючи Кукобу і Мамая
Розповідаючи про Полтавщину, Іван Корсун відразу згадує колишнього мера міста, уже покійного Анатолія Кукобу.
– Чесно кажучи, мені було дуже приємно з ним працювати, бо він був вимогливий. Так склалося, що усі мої керівники були такими. Саме тому, можливо, іноді я і зриваюся, не витримую… – багатозначно говорить пан Корсун. – Кукоба багато зробив для полтавської землі. Знаєте, якщо проводити паралель між ним і теперішнім мером, Олександром Мамаєм, можу сказати, що від полтавської громади позитивного я не чув нічого про останнього. Проте сам судити не можу, бо не працював із ним.
Новий головний міліціонер Полтавщини – гарний промовець
Іван Корсун: «Із жінками не сором’язливий»
Розповідаючи про те, як склалося його міліцейське життя, про яке мріяв із дитинства (до слова, обрати майбутню професію допоміг старший на 9 років брат, теж міліціонер – прим. авт.), із сумом констатує: дітей кохана дружина виховала без нього.
– Моя дружина Ірина надзвичайно приємна жінка, саме їй завдячую тим, що мої діти виросли порядними. Вона завжди розуміла мене, підтримувала у роботі. Знаєте, коли донька Анна виходила заміж, я плакав, бо подумав: а що я зробив для неї? Її, як і сина, виховала повністю дружина, поки я працював. Моя Ірина – мій поштовх у житті. Одружилися 1982 року, через три дні після знайомства. Це було так. Її батько приїхав реєструвати автомобіль «Москвич» в Державтоінспекцію у Полтавській області, у Розсошенцях, де я на той час працював. Саме там і побачив неймовірно вродливу дівчину. Вона дуже мені сподобалася. І хоча із жінками не був сором’язливим, тоді став сам на себе не схожий. Це було кохання з першого погляду. Увечері ми зустрілися, на третій день нашого знайомства я освідчився Ірині, ми одружилися. Але зробити тоді це було зовсім непросто, через величезні черги у ДРАЦСах (тодішніх ЗАГСах). Чекали більше ніж півроку, коли прийде наша черга. На одному із родинних свят мене запитали, чи змінив би я щось у житті, якби була така можливість. На що відповів: якби мені повернули час, я вчинив би так само. А коли таке ж питання поставили Ірині, вона не відповіла відразу. Трохи сумно сказала, мовляв, майже не бачила мене… Адже з 2002 року родина жила у Полтаві, а я у Черкасах.
Про дім і справи кулінарні
– Маю земельну ділянку у Мачухах під Полтавою. Теща дуже любить землю, а її слово для мене дуже важливе. Вирощуємо з родиною помідори, огірки, патисони. Я посадив дерева, кущі. Нарешті зможу стежити за ним! Дружина купила спеціальну літературу із садівництва, ножиці садові – тож треба працювати (сміється – прим. авт.). Знаєте, у нас щастя у домі, коли батько вдома. У такий день їду на ринок, купую шматок м’яса. Дружина маринує, син Павло (навчається у Харківській юридичній академії, прокурорський факультет – прим. авт.) смажить смачні шашлики. Я теж умію, але син краще це робить. Єдине, що у мене добре виходить, – це картопля на салі, дружині дуже подобається. З 2002 року практично жив «в сухом’ятку», сумував за домашніми борщами. Умію готувати, але як солдат, нашвидкуруч.
Зізнається, любить робити коханій дружині сюрпризи – дарувати квіти.
– Це буває нечасто, але купую квіти. Хоча Ірина й каже, щоб не дарував букетів. А краще кімнатні, у горщиках. Проте мені приємно приносити дружині букети. Знаю рецепти, як довше зберігати їх свіжими: треба підрізати стебло і додати трохи алкоголю у воду, – розповів Іван Григорович.
«На відпочинку почуваюсь «неякісним»
– Скажу відверто, я настільки втягнувся у свою роботу, що якщо день вдома, то наступного уже починаю «неякісно» почуватись.Минулого, 2013 року, пішов на пенсію. До того востаннє був на відпочинку 2011 року. І найближчим часом у відпустку не збираюся. Подивіться, скрізь все говорить «війна». Як людині в погонах, офіцерська честь не дозволяє брати відпустку. Мені б не хотілося повертатися до нашого колишнього президента. Те, що зробив Янукович, розцінюю як слабкість. Знаєте, в Криму в мене родичі живуть, сестри, тому якщо буде необхідність, запрошу їх до себе на Полтавщину. Постійно пропоную допомогу, підтримку.
Про позитивне і негативне
– Щодо негативних якостей, то буваю часом нестриманим, можу підвищувати голос, але лише якщо необхідно. Позитивні якості нехай мої колеги оцінюють. Приміром, не палю. До речі, син теж дотримується такого правила, хоча кілька разів я відчував запах сигарет.
Про роботу і кадрові зміни
– Вважаю, що неправильно, коли людина приходить на прийом, а їй кажуть: керівника немає. І так кілька днів поспіль. Сам таке спостерігав. Але ж є заступники, особу потрібнообов’язкововислухати і намагатися допомогти. Я знаю,корінь зла усього цього – неорганізованість роботи і неуважне ставлення. Тому щойно мене призначили на нову посаду, повідомив колегам таке: якщо протягом 10 хвилин людину не прийматимуть, розцінюватиму це як надзвичайну подію, і керівник того чи іншого відділу міліції буде за це відповідати. Кардових змін поки що не планую, робитиму це виважено. Шаблею махати не буду, до всього треба мати здоровий підхід. Тому дивитимусь, як людина працює. «Чаї ганяти» ніхто не буде, роботи вдосталь і її треба виконувати.
