Незважаючи на те що офіційно День ліквідаторів був введений тільки 2006-го, відзначають його в Україні з 1986 року, коли учасники ліквідації аварії на АЕС зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу – саме 14 грудня.
Іван Якушев і Василь Нетребко постійно проводять зустрічі із педагогами і школярами, розповідають про Чорнобиль. фото надане Іваном Якушевим
З нагоди цієї дати голова Октябрської районної організації «Союз Чорнобиль» Іван Якушев та його заступник Василь Нетребко розповіли кілька епізодів із життя у небезпечній зоні.
Хотіли зекономити – отримали трагедію
Нині чоловіки постійно відвідують школи, інші навчальні заклади. Хочуть, аби нащадки пам’ятали про наслідки економії (саме бажання зекономити називають причиною чорнобильської трагедії). Іван Якушев переконаний, що причина аварії на Чорнобильській АЕС – банальне бажання тогочасної влади зекономити.
– Економіка повинна бути економною – такого девізу дотримувались у ті часи. Тому було вирішено не випускати пару в атмосферу, мовляв, нехай крутить до кінця турбіну, яка виробляє електрику. Пара пішла, у якийсь момент турбіні не вистачило сили, стався вибух, це розірвало усі комунікації, призвело до тих трагічних наслідків, про які зараз знаємо, – каже Іван Якушев.
Про завдання у небезпечній зоні та утилізацію тварин
Чоловіки розповідають, що з Полтавської області на територію Чорнобиля було направлено три полки військових. Спершу в зону аварії забирали медиків, потім військових. Підрозділ, до якого входили полтавці, брав участь у дезактивації сільських населених пунктів. Чоловіки огороджували 30-кілометрову зону та безпосередньо місто Прип’ять. Виконували завдання чоловіки й безпосередньо на атомній станції. Загалом же пробули у небезпечній зоні 3 місяці.
Василь Нетребко разом зі своїм підрозділом брав участь у ліквідації аварії на атомній електростанції.
– По черзі не більше аніж на хвилину вибігали і з даху знімали залишки, цемент та пісок кидали всередину. Підбіг до лопати, схопив, 2-3 рази кинув і відбігаєш, наступний підбігає, а ти у черзі стоїш, – згадує пан Василь.
Використаний одяг і респіратори ліквідатори залишали у сільському клубі неподалік, в Копачах. Складали у целофанові мішки. Згадують, радіації там було навіть більше, аніж на самому реакторі.
– Запам’яталося із найперших вражень від побаченого в Чорнобилі: коли приїхали, побачили величезного бика. Досі згадую його погляд, мутні червоні очі, – говорить Іван Якушев. – Залишених тварин бродило дуже багато. Мукали недоєні корови, ходили собаки (навіть дорогі мисливські), коти, птиця. Тварин утилізовували.
Про побут
Жили ліквідатори у лісі, в наметах. Харчувалися на так званій польовій кухні, куди постійно приходило безліч тварин. Умов для нормально харчуватися та щоб помитися не було. Вода поряд – синя від радіації, багато мух. Тому воду привозили.
Якісної питної води теж було обмаль. Фляга, яку носили з собою, за кілька годин роботи нагрівалася до температури гарячого чаю і пити її було неможливо.
– Змушували стригтися налисо, щоб не сильно пітніли. Знаєте, до тіла навіть мідяки прилипали. Спершу дивувалися, а потім звикли, – говорить Василь Нетребко.
Палити сигарети можна було дуже обережно, потрібно було стежити, аби недопалок не впав на землю. В інакшому випадку вмить би вся територія зайнялася.
Про безлад і невиправдану шану до керівництва
Чоловіки розповідають, що під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС було багато безладу.
– Наприклад, нам дали завдання на одній із територій копати погріб. Через деякий час кажуть, що не треба у цьому місці, копайте в іншому. І так могло бути кілька разів поспіль. Або дають завдання копати в іншому місці, а потім інше керівництво запитує, навіщо ми копаємо, адже радіація зашкалює. А ми ж не могли знати цього, не мали спеціальних приладів для визначення рівня радіації. Їх видавали не усім – лише один на цілий взвод (кілька десятків чоловік).
Згадують і такий випадок. Коли на територію на вертольотах прилітали керівники, солдати повинні були вітати їх маршем та піснею. Робити все це доводилося на землі, буквально просоченій радіацією. Кажуть, молодих хлопців-солдат зовсім не шкодували.
– Це зараз демократія, а в радянські часи потрібно було віддавати шану керівництву, особливо військовому, – пригадують.
"Знищували цілі села, трактор викопував велику яму, туди згрібали, розчищали – і населених пунктів як не було"
Статистика: Станом на 2014 рік у Полтавській області 22625 учасників та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, з них 3494 інваліди.
Нарікають на нестачу якісних ліків
Кілька місяців перебування у радіаційній зоні, нехай навіть і в захисному одязі, далися чоловікам взнаки. Обидва – часті відвідувачі лікарень. Проблеми із серцем, зором та загальним самопочуттям називають «нагородою» за перебування у Чорнобилі. І скаржаться на нестачу якісних ліків.
– Хоча про нас постійно турбуються, варто зазначити, що раніше ліки були імпортні, якісніші. Вітчизняні поступаються закордонним. На жаль, не завжди вистачає бюджетних коштів, – говорить про проблеми чорнобильців Якушев. Ділиться: підтримати ліквідаторів намагаються разовими грошовими виплатами, забезпеченням інвалідів-чорнобильців візками, безоплатними або пільговими санаторно-курортними путівками, різними оздоровленнями. Та чи не єдине, чого хочуть ліквідатори, – аби про них просто пам’ятали і у майбутньому ніколи не забували про страшну трагедію Чорнобильної аварії.
Довідка «Кола»: Чорнобильська катастрофа – екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції у ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території у той час Української РСР. Реактор був повністю зруйнований, в довкілля потрапила велика кількість радіоактивних речовин. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, до вибуху на АЕС «Фукусіма-1» (Японія), за кількістю загиблих і потерпілих та за економічним збитком.
