Лист жінки подаємо без змін. Також даємо право медикам відповісти та пояснити ситуацію. Готуємо і надішлемо їм запит.
«Добрий день. Мене звати Олена, 36 років, проживаю в Полтаві. Зі мною сталася ситуація, яку я хотіла б донести до широкої громадськості, оскільки багато людей вже звикли до того, що їхні права порушують, їх людську гідність принижуєть і це все залишається безкарним. Я інвалід 2 групи (прогресуюче онкозахворювання). Лікування, що тривало протягом півроку (хіміотерапія, променева терапія),не змогло зупинити хворобу, зараз необхідна операція на печінці, у зв'язку з метастазуванням.
Тепер з приводу ситуації, що склалася 17.07.2014: я звернулася в медзаклад за місцем проживання (3-а поліклініка на Леваді) для огляду кардіологом і здачі аналізів крові. У кабінеті збору крові, лаборант, спілкуючись зі мною, грубила і стала ображати мене, так як "їм набридли вже ходіння цих пацієнтів". Я зрозуміла що моя нервова система піддається насильству і розмови з подібними медпрацівниками не вийде, тому хотіла покинути кабінет, але його закрили на ключ з середини. Коли зажадала їх відкрити, щоб випустити мене, знову піддалася образам цієї лаборантки. Я не стала більше терпіти і почала вимагати, аби вона замовкала і не грубіянила мені. На що та замахнулася і вдарила мене по обличчю. З рани на лобі і біля ока у мене побігла кров. У цей час поряд стояла інша її співробітниця і замість того, щоб перешкодити заподіянню шкоди моєму здоров'ю, схопила мене за руку і утримувала, щоб я не могла захистити себе. Я негайно звернулася до керівництва поліклініки, але мій стан проігнорували і стали вигороджувати лаборантку. Тоді я викликала міліцію і разом зі своєю матір'ю, яка мене супроводжувала, написала заяву. Також поїхала і зафіксувала рани на обличчі в 1-й міській лікарні. Ніхто з присутніх медичних працівників не запропонував обробити рани, ніхто з керівництва не вважав за потрібне вибачитися або хоча б запитати про моє самопочуття.
Ось така історія. Ми всі звикли вже до постійного хамства і недбальства, але звикати до такого ставлення щодо тяжкохворих людей ми не повинні, й не маємо права, якщо маємо хоч краплю людської гідності і хочемо жити в правовій країні.
З повагою Олена»
