У Полтаві похмуро. Уранці сонце ще намагається пробитися крізь хмари, але по обіді починає падати дощ. У Полтаві, як і по всій Україні, відзначають День Гідності та Свободи. Цього дня в місті не заплановані марші, гучні гуляння. Для багатьох ця дата не святкова, а нагадування трагічних подій, які розгорталися у центрі країни, серці Європи два роки тому.
У Полтаві відзначили День Гідності та Свободи. Фото Ольги Матвієнко
У Свято-Успенському кафедральному соборі відслужили молебень за Україну. Людей прийшло небагато, більшість із – студенти полтавських вишів. Дехто до храму не заходив, постояли зі штандартами університетів на вулиці. Штандарти принесли, бо, за чутками, анонсували ходу.
Присутні також представники обласної та міської влади.
«Було відчуття, що у людей не вистачить духу»
Після служби серед людей, які виходять із храму, народний депутат Юрій Бублик. У першу ніч, коли Майдан зібрався біля монументу Незалежності України, депутат був серед мітингувальників. Через два роки від початку революції констатує – тих змін, на які так чекали люди, у державі не відбулося.
– Свято сьогодні сумне. У державі за два роки мало що змінилося, бо ми вимагаємо змін від когось, а самі не хочемо змінюватися. Хочемо, щоб скрізь було гарно й охайно, а самі викидаємо сміття. Хочемо, щоб була гарна влада, а самі не йдемо на вибори. Усе залежить від нас. А ще біда в тому, що керманичі опозиції, із якими ми у той час стояли разом на сцені Майдану в Києві і тут, у Полтаві, переслідували мету повернути собі владу, а не змінити систему. До чого часу, поки не ми змінимо систему, хто б не прийшов до влади, стає частиною системи, – говорить Юрій Васильович.
У Свято-Успенському соборі відслужили молебень за Україну. Фото Ольги Матвієнко
Тим не менше депутат зазначає – люди вийшли на боротьбу не дарма:
– Це було не дарма. Це просто черговий крок. 2004 року у Кучми вистачило розуму не застосувати силу. 2014 року була не така людина, він як по життю йшов бульдозером, так і під час Майдану. Крім того, ситуацію підігрівали олігархічні клани, яким теж було на руку повалити режим Януковича. Адже його режимом, була незадоволена не лише частина людей. Таким чином інтереси співпали. Про це ніхто не говорить. Але без медіаресурсів, без провокацій, Майдан би завершився. Тоді, у тому середовищі, здавалося, що ще одна сутичка і у людей просто не вистачить духу, усі розійдуться. Але ситуацію постійно підігрівали. Тим не менше, наприкінці, і громадяни, і ті, кому це було на руку, досягли мети – повалення режиму Януковича. Нам ще багато потрібно робити. У нас ще багато януковичів, і свободу та гідність потрібно відстоювати і зараз.
Від собору люди поволі розійшлися у різні сторони. До сцени, встановленої навпроти облдержадміністрації і них дійшли одиниці. Концерт проводять на тлі сучасного полтавського Майдану Спротиву. Там виступають проти місцевої влади, тож її представників серед учасників та глядачів дійства не було видно.
Біля собору. Фото Ольги Матвієнко
«Немає жодного покараного»
Володимир Пілат півтора року «працює» волонтером. Подекуди кілька разів на тиждень стає очевидцем того, як зараз за свободу та незалежність воюють бійці в зоні антитерористичної операції. Так само, як і народний депутат Бублик, День Гідності святом називає неохоче.
– Для мене – це день трауру, гідності і справедливості, якої чекали люди, які загинули на Майдані, а також люди, які сьогодні залишили своє життя, свої сім’ї заради тих змін, до яких ми їдемо всі ці роки – із 2013-го. Зараз ми цих змін не бачимо, а бачимо лише пригнічення нації України і найбільш активних учасників Майдану й узагалі учасників розвитку країни. Немає жодного покараного за ті злочини, які вчинили із листопада 2013 по березень 2014 року, – поділився Володимир Петрович.
На запитання, чи варто було, волонтер без сумніву відповідає:
– Люди вийшли не дарма, але ті, хто стояв разом із ними, пліч о пліч, не виконали своє завдання, не виконали того, що обіцяли і повинні були зробити.
Пам’ятний знак Героям Майдану. Фото Ольги Матвієнко
«Іншого виходу, окрім завершити революцію перемогою, у нас немає»
За три місяці Майдану на той час 18-річний Борис Грачов лише кілька разів був удома. Для нього, як і для тисяч учасників революції, День Гідності та Свободи – символ тих змін, які започаткували 21 листопада на Майдані незалежності.
– Вірю в те, що це змінило свідомість людей, ми інакше почали ставитися до нашої свободи і державності. Ми ще на початку Майдану говорили, що нам дуже легко далася незалежність. Зараз ми її окупили кров’ю, життями людей. Можливо, саме такі події повинні були відбутися, щоб люди зрозуміли, що таке незалежність, свобода, для чого вони нам дані, – зазначає Борис.
Для нього точкою неповернення став розгін студентів. У ніч 30 листопада 2013 року Борис із подругою теж були на Майдані Незалежності.
– Коли ми це відчули на собі (розгін – авт.), а потім вже вранці побачили на фото та відео, то зрозумів – за це хтось має бути покараний і так далі тривати не може, – пригадує хлопець.
Із загостренням ситуації на Майдані, пішов медиком. Пам’ятає, що кожна тривога, кожна сутичка, наступ, зміцнювали їх у бажанні перемогти. Борис говорить:
– Після того, як у медпункті, на наших очах, помер Нігоян, то у нас не було страху. Не сказати, що це була агресія, але було бажання помсти і справедливості. Ми всі розуміли, що іншого виходу, окрім завершити революцію перемогою, у нас немає.
Революція Гідності тривала 94 дні. Більше 100 людей, які виборювали право українців та Гідність та Свободу, так і не дійшли до перемоги.
