12 лютого до Свято-Успенського собору привезли тіло померлого Романа Василенка. Провести в останню путь бійця з позивним «Портос» прийшли його товариші із батальйону, рідні, друзі й пересічні полтавці.
– Роман із жовтня 2014 року добровольцем захищав свою Батьківщину. Випало так, що він ніс свою службу в особливому військовому підрозділі – окремому розвідувальному батальйоні, а ми знаємо, що на розвідників припадає найтяжча частина військової роботи – найтяжчий удар по здоров’ю, психіці й душі. Кулі й ворожі осколки оминули Романа, але його забрала хвороба, – розповів архієпископ Полтавський та Кременчуцький Федір.
Роману Василенку 8 березня мало б виповнитися 34 роки. Життєрадісним, світлим і відповідальним – таким запам’ятали його близькі, друзі, товариші по службі. У зоні АТО позивний «Портос» відслужив 17 місяців.
– Роман прийшов до нас 2014 року, в серпні. Його призвали через Новоград-Волинський військкомат, пройшов перепідготовку і його розподілили до нас (131 ОРБ – авт.). Того року минув рік і він повинен був демобілізуватися, але продовжив строк і залишився служити. У планах у нього було підписати контракт, забрати служити в наш батальйон молодшого брата, але хвороба не дивиться, кого забирати, – розповів командир Романа майор Геннадій Курасов.
Чоловік згадує, що померлий ніколи не відмовлявся від бойових виходів, був відповідальним і спокійним, завжди підтримував товаришів.
– Хвороба забрала Романа раптово, говорить Геннадій Курасов. Він «згорів» за чотири дні: раптово піднялася температура, його відправили у госпіталь, де діагностували двостороннє запалення легень. Одразу ж відправили в лікарню, але там так і не змогли його врятувати.
Труну із тілом військовослужбовця, який поклав життя на захист України, полтавці проводжали, стоячи на колінах.
